Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!
Коли син розчинив двері своєї квартири у Львові, Ганна Миколаївна, переступивши поріг, із тривогою в голосі запитала:
— Ти сам?
— Ну так… — здивовано відповів Василь.
— А де Оксана?! Вже пішла? Кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.
— Мамо, про що ти? — Василь здвигнув плечима, не розуміючи, до чого ці запитання.
— Значить, я запізнилася… — Ганна Миколаївна важко зітхнула, пройшла у вітальню та сіла на край дивана, наче боячися зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…
— Мамо, що трапилося? — Василь насторожився, відчуваючи, як у грудях з’являється тривога.
— А ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього погляд, сповнений підозри, наче він приховував якусь страшну таємницю.
— А що, хіба щось не так? — Василь збентежився, не розуміючи, куди веде мати.
— Сину, поясни мені зараз же, що це за нісенітниця?! — Ганна Миколаївна полізла у сумку, дістала звідти листівку із зів’ялою трояндою та рішуче сунула її Василеві. — Вранці знайшла це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!
Василь узяв листівку, пробігся очима по тексту, написаному акуратним почерком: «Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Оксана». Він завмер, не вірячи власним очам.
— Мамо, ти серйозно вважаєш, що це правда? — запитав він, намагаючись приховати плутанину.
— А ти хочеш сказати, що я сама собі це написала?! — Ганна Миколаївна розвела руками, її голос дрижав від образи та гніву.
— Та ні, просто… Оксана? Невже?
— Хто — Оксана?
— Ну, твоя невістка…
— Василю, досить крутити! Розказуй, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ще й року не прожили разом! Де вона зараз?
— Мамо, заспокойся, усе нормально. Оксана на роботі… напевно. Вранці все було як завжди. Це, мабуть, жарт якийсь. Через борщ, напевно…
— Жарт? Через борщ?! — Ганна Миколаївна подивилася на сина так, наче він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!
— Ну так, через борщ, — Василь ніяково почухав потилицю. — Вона вчора вперше його зварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшов. Не як у тебе.
— І що далі? — свекруха прищурилася, відчуваючи, що історія набирає драматичний оберт.
— Вона розсердилася, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я його весь не з’їм. Ну, я у відповідь брякнув, що, мовляв, подам на розлучення, якщо вона перестане готувати. Жарт же…
— Жарт?! Ти сказав їй про розлучення — у жарт?! — Ганна Миколаївна зірвалася з дивана, її очі блищали праведним гнівом.
— Ну, я потім пояснив, що пожартував, але сварка вже розгорілася…
— Усе, сину, весь у батька! — вона рішучим кроком пішла на кухню. — Де той борщ? Неси його сюди!
— Навіщо? — Василь розгубився, ідучи за матір’ю.
— Будемо їсти. Ти зрозумів?
— Мамо, він несмачний…
— Я тобі зараз покажу «несмачний»! На кухню, живіше!
Ганна Миколаївна рішуче знайшла каструлю з борщем, поставила її на плиту, запалила газ.
— Іди сюди! — її голос звучав, як наказ генерала на полі бою.
— Мамо, ну… — Василь спробував заперечити, але змовкнув під її суворим поглядом.
— І ще — неси ключі від квартири!
— Це ще навіщо? — він завмер, не розуміючи, до чого вона веде.
— Неси, я сказала!
Василь, понуривши голову, приніс ключі. Мати негайно забрала їх і сховала у кишеню своєї старої куртки.
— Сідай за стіл! — наказала вона, розливаючи борщ у дві тарілки.
Вона перша взяла ложку і почала їсти, не відводячи погляду від сина. Василь неохоче послідував її прикладу.
— І це ти називаєш несмачним? — Ганна Миколаївна підняла брову, доїдаючи свою порцію. — Нормальний борщ!
— Ну, у тебе все одно краще… — пробурмотів Василь, колупаючи ложкою в тарілці.
— У мене тридцять років досвіду! А твоя дружина тільки вчиться! Швидше бери ложку та їж, поки не охолонув!
За столом панувала мертва тиша, яку порушували лише звуки ложок та рідкісні сербання. Коли Василь скінчив, він простягнув руку:
— Мамо, я все. Давай ключі.
— Не дам, — Ганна Миколаївна химерно посміхнулася. — Спочатку виконай домашнє завдання.
— Яке ще завдання? — Василь остовпів.
— А таке. Он там, на полиці, лежить книга «Кулінарні шедеври для всієї родини». У неділю ми з батьком прийдемо до вас у гості. І ти, мій любий, особисто приготуєш три страви з цієї книги!
— Я?! — Василь ледь не подавився. — У мене ж дружина є!
— Ні, ні, сину. Дружина твоя розве що цибулю поріже. Все інше — на тобі. А я похвалю її борщ. А ти… Розлучення йому, бачте! ХоВасиль важко зітхнув, дивлячись на книгу, а потім тихо прошепотів: “Добре, мамо, але тільки обіцяй, що тато не буде сміятися”.
