Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!
Коли син розчинив двері своєї хати у Львові, Ганна Іванівна, переступивши поріг, з тривогою в голосі запитала:
— Ти сам?
— Та так… — здивовано відповів Олесь.
— А де Оксана?! Вже пішла? Все, кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.
— Мамо, про що ти? — Олесь знизав плечима, не розуміючи, до чого ці питання.
— Значить, я запізнилася… — Ганна Іванівна важко зітхнула, пройшла у вітальню й сіла на край дивана, ніби боячись зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…
— Мамо, що трапилося? — Олесь насторожився, відчуваючи, як у грудях прокидається тривога.
— А ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього погляд, сповнений підозри, ніби він приховував якусь страшну таємницю.
— А що, хіба щось не так? — Олесь збентежився, не розуміючи, куди веде мати.
— Сину, поясни мені зараз же, що це за нісенітниця?! — Ганна Іванівна полізла у сумку, дістала звідти листівку із зів’ялою трояндою та рішуче сунула її Олесю. — Вранці знайшла це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!
Олесь узяв листівку, пробігся очима по тексту, написаному акуратним почерком: «Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Оксана». Він завмер, не вірячи власним очам.
— Мамо, ти серйозно думаєш, що це правда? — спитав він, намагаючись приховати збентеження.
— А ти хочеш сказати, що це я сама собі написала?! — Ганна Іванівна розвела руками, її голос дрижав від образу й гніву.
— Та ні, просто… Оксана? Серйозно?
— Хто — Оксана?
— Ну, невістка твоя…
— Олесю, годі крутити! Розказуй усе, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ж і року не прожили разом! Де вона зараз?
— Мамо, заспокойся, все добре. Оксана на роботі… мабуть. Вранці все було як завжди. Це, певно, жарт якийсь. Через борщ, мабуть…
— Жарт? Через борщ?! — Ганна Іванівна подивилася на сина так, ніби він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!
— Ну так, через борщ, — Олесь ніяково потер потилицю. — Вона учора вперше зварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшло. Не як у тебе.
— І що далі? — свекруха прищурилася, відчуваючи, що історія набирає драматичного оберту.
— Вона розлютилася, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я його весь не з’їм. Ну, я у відповідь бовкнув, що, мовляв, подам на розлучення, якщо вона перестане готувати. Жарт же…
— Жарт?! Ти сказав їй про розлучення — жартома?! — Ганна Іванівна схопилася з дивана, її очі блищали праведним гнівом.
— Ну, я потім пояснив, що пожартував, але сварка вже розгорілася…
— Все, сину, весь у батька! — вона рішуче попрямувала до кухні. — Де цей борщ? Неси його сюди!
— Навіщо? — Олесь збентежився, йдучи за матір’ю.
— Бу— Будемо їсти. Ти зрозумів?
— Мамо, він несмачний…
— Я тобі зараз покажу «несмачний»! До кухні, живо!
Ганна Іванівна рішучим кроком знайшла каструлю з борщем, поставила її на плиту, запалила вогонь.
— Іди сюди! — її голос звучав як наказ сотника в бою.
— Мамо, ну… — Олесь спробував заперечити, але замовк під її суворим поглядом.
— І ще — принеси ключі від хати!
— Це ще навіщо? — він завмер, не розуміючи, до чого вона везе.
— Принеси, сказала!
Олесь, понуривши голову, приніс ключі. Матір миттєво забрала їх і сховала у кишеню своєї старої кожуханки.
— Сідай за стіл! — наказала вона, розливаючи борщ двома мисками.
Вона перша взяла ложку й почала їсти, не відводячи очей від сина. Олесь неохоче послідував її прикладу.
— І це ти називаєш несмачним? — Ганна Іванівна підняла брову, доправляючи свою порцію. — Нормальний борщ!
— Ну, у тебе все одно кращий… — бурмотів Олесь, шкрябаючи ложкою в мисі.
— У мене тридцять років досвіду! А твоя дружина тільки вчиться! Живо бери ложку та їж, поки не прохололо!
П’ять хвилин за столом панувала мертва тиша, яку порушували лише звуки ложок та рідкісне присербання. Коли Олесь доїв, він простягнув руку:
— Мамо, я все. Давай ключі.
— Не дам, — Ганна Іванівна хитр— Не дам, — Ганна Іванівна хитромудро посміхнулась. — Спочатку виконаєш домашнє завдання.
