У тихому містечку Черкаси, у затишній квартирі на березі Дніпра, життя Оксани та її чоловіка Івана спочатку текло мирно, аж поки не почалася історія, де головну роль зіграла свекруха. Їхня історія — це історія про те, як добрі наміри перетворилися на випробування терпіння та родинних зв’язків.
Після весілля Оксана та Іван одразу оселилися окремо. Їхні діти вже давно виросли, створили свої сім’ї, і подружжя залишилося удвох у просторих кімнатах. Вирішивши, що самотність свекрухи, Надії Василівни, занадто важка ноша, вони запросили її жити до себе.
— Вона ж нам не чужа, — казала Оксана чоловікові. — Та й по дому допомагатиме.
Надія Василівна часто скаржилася, що їй сумно в порожній квартирі, особливо вночі, коли тиша стає невиносимою. Оксана, не роздумуючи, відкрила двері свого дому, впевнена, що це зміцнить родину.
Спочатку все було добре. Свекруха з ентузіазмом взялася за домашні справи: разом із Оксаною вони прибирали, готували, ділилися рецептами. Оксана відчувала, що їхні стосунки будуються на взаєморозумінні. Надія Василівна виглядала вдячною, і в домі панувала гармонія.
Завдяки допомозі свекрухи у Оксани з’явилося більше вільного часу. Вона повернулася до свого хобі — в’язання на замовлення.
— Це, звісно, не мільйони, але для родинного бюджету приємний плюс, — ділилася Оксана з подругами, показуючи свої роботи.
Вона зв’язала для свекрухи пару светрів, які та носила з гордістю, хизуючись перед сусідками. За два роки спільного життя суперечок не було, і Оксана почала вірити, що знайшла ідеальний баланс.
Але потім все змінилося. Оксана помітила, що свекруха почала хитромудро ухилятися від своїх обов’язків. Вона не відмовлялася прямо, але посуд лишався немитім, підлога — непомитою, а вечеря — неготова. Оксана, повертаючись з роботи, витрачала вечори, щоб переробити все сама.
— Я стараюся планувати свій час, — зітхає Оксана. — Хочу встигати і по дому, і замовлення виконувати. Але через свекруху все розвалюється. Клієнти незадоволені, я не встигаю.
Її хобі, яке приносило радість та дохід, опинилося під загрозою. Оксана не любила побутові клопоти, але ще більше її пригнічувало почуття провини перед замовниками. Час на в’язання танув, як сніг навесні, а втома накопичувалася, ніж важкий камінь.
Оксана наважилася на розмову зі свекрухою. Вона м’яко намагалася пояснити, що їй потрібна допомога, як раніше. Але Надія Василівна зробила вигляд, ніби не розуміє.
— Я ж усе роблю! — обурювалася вона. — Чого тобі ще треба?
Оксана запропонувала чітко поділити обов’язки: вона візьме на себе всю роботу, щоб не залежати від свекрухи. Але замість розуміння отримала образ. Надія Василівна, немов дитина, яку позбавили цукерки, побігла скаржитися Іванові.
— Оксана мене ображає! — плакала вона. — Я старанна, а їй усе не так!
Іван, не розібравшись, дивився на дружину з подивом:
— Що з тобою? Чого ти причепилася до мами?
Оксана намагалася пояснити, але свекруха перетворила це на гру. Вона то «хворіла», скаржачись на серце й слабкість, то раптово «одужувала», коли їй було зручно. Оксана почувалася, ніби потрапила в пастку: щоразу, коли вона розраховувала на допомогу, все повторювалося.
— Я перестала на неї покладатися, — зізнається Оксана. — Планую все сама, наче її немає. Але замовлень стало менше, клієнти йдуть. Це б’є по нас усіх, адже гроші від в’язання йшли в родинний бюджет.
Дивно, але як тільки доходи почали падати, Надія Василівна раптом знову взялася за справи. Посуд блищав, підлога сяяла, на столі з’являлася вечеря. Оксана почала підозрювати, що свекруха просто маніпулює, домагаючись уваги.
— Може, їй самотньо? — думає Оксана. — Ми намагаємося бути поруч, гуляємо в парку, ходимо до гостей. Але варто мені взяти нове замовлення, як вона знову «хворіє».
Тепер Оксана стоїть перед вибором. Свекруха знову допомагає, і можна взяти більше роботи. Але що, якщо все повториться? Знову прострочені терміни, незадоволені клієнти, докори чоловіка?
— Я не знаю, що робити, — шепоче Оксана, дивлячись на незавершений светр. — Якщо я відмовлюся від замовлень, ми втратимо гроші. Але якщо повірити їй, а вона знову почне свої ігри, я не впораюся.
Що ж робити Оксані? Пробачити свекрусі її маніпуляції та спробувати знову? Чи взяти все в свої руки, жертвуючи улюбленою справою? Може, вона занадто драматизує, і свекруха справді потребує турботи? Чи це гра, в якій Оксана завжди лишатиметься проґаленою?
