Стою на кухні, оглядаю цей безлад і не вірю власним очам. Вчора в мене був день народження, і я запросила батьків свого новоявленого чоловіка.
Ми з Олегом одружилися всього два місяці тому — тихо, без галасу, просто розписалися у ЗАГСі. Навіть батьків не кликали — лише ми вдвох. Тепер живемо разом у моїй квартирі, яку я знімала ще до весілля. Але вчорашній вечір… це було щось.
Чесно, я трохи хвилювалася перед візитом свекрухи. Вони люди прості, але з характером. Свекруха, Надія Василівна, любить усе контролювати, а свекор, Микола Гнатович, зазвичай мовчить, але якщо щось скаже — то в саме яблучко. Я старалася: накрила стіл, купила продукти, навіть торт спекла сама, хоча зазвичай у мене випічка виходить абияк. Олег запевняв, що не варто перейматися, мовляв, його батьки невибагливі, але ж я хотіла справити враження. Це ж перший офіційний візит!
Гості прийшли вчасно, з подарунками. Надія Василівна принесла великий букет троянд та якусь коробку в блискучому папері. Микола Гнатович подарував пляшку домашнього вина — каже, сам робив. Ми сіли за стіл, і спочатку все йшло непогано. Я приготувала салати, запекла курку, зробила картоплю з грибами. Олег хвалив, свекри кивали, навіть компліменти робили. А потім почалося найцікавіше.
Виявилося, що Надія Василівна має талант підіймати теми, від яких мені не по собі. Вона раптом запитала, коли ми плануємо дітей. Я ледь не подавилася вином. Олег намагався змінити тему, але свекруха не заспокоювалася: «Ось у наші часи, Олено, ми з Миколою одразу після весілля почали думати про сім’ю. А ви молоді, чого тягнути?» Я лише посміхалася, хоча в голові крутилося: «Ми ж тільки одружилися, дайте хоча б звикнути!» Олег, між тим, теж виглядав збентеженим, але він завжди такий — не любить сперечатися з матір’ю.
Потім вона перейшла до моєї кухні. Підвелася, почала оглядати все навколо, наче ревізор. «Олено, а чому у тебе так мало посуду? Треба б докупити, якщо гості будуть. І ці штори темні, я б повісила щось світліше». Я намагалася стримуватися, але відчувала, як щоки палають. Олег прошепотів: «Не звертай уваги, вона завжди так». Але ж це моя кухня! Я сама все облаштувала, а тепер мені кажуть, що штори не такі.
Микола Гнатович, на щастя, розрядив обстановку. Розповідав про свою дачу, про те, як цього літа в них вродилося стільки огірків, що не знали, куди їх дівати. Я слухала, кА потім він дістав гармонік і заспівав стару козацьку пісню, і, хоч голос у нього був не найкращий, всі почали підспівувати, і наче всі недоречні слова зникли у цій теплій хвилині.
