Свято, якого не чекали
В старій квартирі на околиці Чернігова розливався запах лиха, замаскований під святкові клопоти. Ще на сходовому майданчику Оксана відчула різкий дим, а сходами стікали потоки мильної води, наче хтось затопив увесь під’їзд. Відчинивши двері, вона кинула на тумбу букет із корпоративу, скинула зношені туфлі й натягнула капці, шкодуючи, що не взяла гумові чоботи — підлога була немов після повені. З глибини квартири лунав розпачливий котячий вереск, змішаний із шипінням, муркотінням і запахом паління.
— Петре, що за чортівня?! — гукнула Оксана, відчуваючи, як серце стискається від поганого передчуття.
Петро з’явився миттю — у самих трусах, босий, з обличчям, вкритим сажею й подряпинами, з багровим синцем під оком. На голові червоніла рушникова чалма, наче у султана після битви.
— Оксанко, ти вже вдома? — пробурмотів він, провинувато опустивши очі. — Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, допізні затримаєшся…
Оксана втомлено плюхнулася на стілець, схрестивши руки.
— Розповідай, лиходію. Що цього разу наробив?
— Сонечко, не хвилюйся, — почав Петро, але голос йому тремтів.
— Я хвилювалася, коли в дев’яності бандити борги вибивали, — різко перебила Оксана. — Нервкувала, коли кризи вдарили, а бізнес ледь не впав. Після цього мені вже все одно. Доповідай, що тут коїться?
Петро зітхнув, немов перед стратою.
— Хотів сюрприз влаштувати. Свято тобі подарувати, незвичайне. Вирішив приборкати, постирати, вечерю приготувати. Взяв відгул, сходив на базар, купив баранини. А потім все пішло шкереберть.
— Баранина? — уточнила Оксана, відчуваючи новий поворот.
— Ні, пралька, — зізнався він. — Я закинув білизну, поставив м’ясо в духовку, почав прибирати. А тут кіт…
— Він живий? — Оксана схопилася, очі спалахнули тривогою.
— Живий, живий! — поспішив Петро. — Тільки мокрий. Клянусь, коли я вмикав машинку, його там не було! А потім він… ну, опинився всередині.
— Як?! — Оксана стиснула кулаки. — Як кіт міг залізти у закриту пральку?!
— Не знаю, — Петро розвів руками. — Просочився, мабуть.
Оксана заплющила очі, борючись із бажанням задушити чоловіка.
— Продовжуй, Шерлок. І покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
— Е-е, Окс, він там… — Петро завагався. — До нього треба йти.
— Лапи на місці? — голос Оксани став крижаним.
Петро потер обдерте обличчя.
— Ще й як! Тільки тимчасово… обездвижені. Для безпеки.
— Гаразд, далі, — видихнула Оксана, готуючись до найгіршого.
— Отже, поки кіт… е-е, прався, я відчув паління. Побіг у кухню, відкрив духовку — а там пекло! Пальці обпік, баранина горить. Плеснув олії, а воно як вибухне! Волосся зайнялося, дим валить, я гашу. А тут кіт заверещав. Дивлюся — його очі за склом машинки. Розумію, що йому там не дуже. Вимкнув пралку, а вона не відчиняється. Кіт реве, плита палає, обличчя болить, волосся тліє. Хапаю лом — і ось, пралька потекла, але кіт вискочив. Поки я гасив, ця тварюка носилася по квартирі, верещала, як різана, побила вази, обдерла шпалери, зірвала штори, розлила вино, що я для вечері приготував. Сусіди знизу стукали по батареї, погрожували кастрацією. Не знаю, котові чи мені. Але все під контролем, не хвилюйся!
Оксана витерла сльози — чи то від сміху, чи від жаху — й рушила до кімнати. Погром був епічним: розбиті вази, калюжі води, обдерті шпалери, сморід палення. На батареї, прив’язаний за всі лапи, висів кіт Грізлі, з мордою, замотаною старою хусткою. Живий, але в шоці. Оксана подивилася на чоловіка, і її очі звузилися.
— Пояснюй, — вимагала вона.
— Розумієш, він не хотів сидіти тихо, — залепетав Петро. — Мокрий був, я боявся, що до твого приходу не висохне. Віджати не дав, довелося прив’язати. А морду замотав, щоб не верещав — сусіди вже грозилися поліцією та знахОксана подивилася на кіта, потім на чоловіка, і не витримала — розсміялася, бо зрозуміла, що це і є справжнє свято, яке вона ніколи не забуде.
