«Мати віддала нам єдине житло, а дружина перетворила моє життя на пекло» — як я побачив її справжнє обличчя після весілля
Я ніколи не був багатим, не носив модного одягу та не їздив на іномарках. Виріс у звичайній робітничій родині у Вінниці. Батько помер, коли я ще був підлітком, і з того часу мати тягнула нас обох сама. Деньми торгувала на ринку, а вночі підробляла прибиральницею у супермаркеті. Усі гроші йшли на їжу, комунальні послуги та, найголовніше, — на мою освіту. Вона мріяла, щоб у мене була інша доля. Яскрава. Спокійна. Успішна.
На другому курсі університету я закохався. Бездумно. Безмежно. Її звали Соломія. Красуня, перша красуня на всьому факультеті. Висока, яскрава, з упевненістю в голосі, від якої у хлопців підгиналися коліна. Вона навіть перемогла в конкурсі «Міс університет» того року.
Я й не сподівався, що вона колись подивиться на мене. Але одного разу на іспиті з економіки вона сіла поруч. Щось не знала, попросила підказати. Я допоміг. Потім — ще раз. Потім — знову. Так все і почалося. Допомагав їй з рефератами, курсовими, готував шпаргалки. А потім вона запросила мене в кіно. Сказала, що хоче подякувати. Я не вірив своєму щастю.
Через рік я зробив їй пропозицію. Соломія погодилася. І я був упевнений, що це — найвища точка мого щастя. Нам здавалося, що все попереду. Але вже тоді пролунали перші попередження. ЇЇ батьки ставилися до мене холодно. Сказали прямо, що донька могла обрати когось «заможнішого». Я промовчав. Адже ми любимо не через гроші, так?
Після весілля у нас не було власного житла. І тоді мати, моя бідна мати, запропонувала нам переїхати у квартиру, яку нещодавно успадкувала від тітки. Сама вона повернулася в село, до старенького будинку, де минуло її дитинство. Вона сказала: «Мені вже за п’ятдесят, тут мені спокійніше. А ви почнете своє життя».
Соломії квартира не подобалася, але вона погодилася. ЇЇ батьки подарували їй на весілля новеньку іномарку. Це був подарунок особисто їй — і вона про це не забувала нагадувати. Коли я одного разу попросив підвезти мене до матері — всього 30 кілометрів — вона холодно кинула:
— Я тобі що, таксистка? Хочеш — їдь електричкою. Я в твою глушину не поїду.
З того часу я їздив сам. Раз на тиждень, без пропусків. Привозив продукти, ліки, допомагав по господарству. Мати ніколи не просила. Але я знав, що їй важко. Пенсії ледь вистачає.
Тим часом Соломія не відмовляла собі ні в чому. По магазинам — будь ласка. На вечірки до подруг — завжди. Але коли я просив поїхати разом у гості до мого двоюрідного брата чи на день народження маминої подруги, починалася істерика. Якщо наполягав — спав на підлозі, на матраці. Без слів, без пояснень.
Поступово вона почала звинувачувати мене в тому, що я «занадто багато витрачаю на матір».
— Ти на мені одружився чи на своїй матусі? Годі їй гроші носити! Вона стара, нехай сидить і не втручається! — одного разу випалила вона під час вечері.
Я дивився на неї й не пізнавав. Де та ніжна, жвава дівчина, з якою я бігав у кіно та пив каву між парами? ЇЇ місце зайняла холодна, розрахункова жінка, для якої все вимірювалося користю.
Коли я пояснив, що мати хвора, що їй потрібні ліки, що без моєї підтримки вона не впорається, Соломія встала і сказала:
— Або обери мене, або нехай вона сама викручується. Піду — не пошкодую.
Я мовчав. Вночі не спав. Вранці відвіз матері продукти, сів у сквері під будинком і вперше в житті розплакався. Того дня я ухвалив рішення. Я не буду вибирати між дружиною і матір’ю. Бо якщо жінка змушує чоловіка робити такий вибір — вЯ повернувся до маминого дому, де знайшов справжній мир і щастя, яких так довго шукав.
