Як можна дозволити колишній свекрусі бачити дитину? У тебе немає ні гордості, ні совісті – так сказала мені власна мати.
Минулого тижня моїй доньці виповнилося два роки. Маленьке свято, яке я організувала сама, без особливих коштів, без допомоги. Батько дитини навіть не згадав – ні дзвінка, ні повідомлення. А ось його мати, моя колишня свекруха, Марія Іванівна, пам’ятала. Подзвонила, привітала, сказала, що хоче побачити онуку. І я, не бачачи в цьому нічого поганого, погодилась. Адже йшлося про бабусю. Хіба дитині шкодить те, що її люблять?
Марія Іванівна прийшла не з порожніми руками – принесла ляльку, трохи солодощів і конверт із грошима. Ми пішли в парк, погуляли, потім зайшли до мене. Я навіть посміхалася. Але все змінилося, коли додому повернулася моя мати…
— Ти що, зовсім сорому не маєш?! – з порогу зашипіла вона. – Дозволила цій… цій… приходити й цілувати твою дитину! Ти повинна була виставити її за двері! А ще й подарунки береш – хіба в тебе є хоч трохи гордості?!
Вона метушилася по квартирі, розмахувала руками, прикрикувала. Казала, що лялька – дешевий китайський сміття, солодощі – отрута, а гроші – жалюгідні копійки. Цілу ніч вона шипіла в моїй голові, навіть коли замовкла. Казала, що Марія Іванівна – «добра бабуся», а вона, моя мати, – «зла». Що я завжди всіх зраджую. Що вона заради мене колись залишилася без копійки, а тепер я кидаю її заради чужої баби з Lexus.
Ми розлучилися з чоловіком майже рік тому. Він пішов сам. Просто зібрав речі, вийшов і не повернувся. Квартиру, де ми жили, він записав на матір. Юридично я була ніким. І мені нікуди було йти.
Розлученням займався адвокат моєї свекрухи – я досі не розумію навіщо, адже ділити було нічого. Чоловік одразу відмовився від дитини. А на папері в нього не було ні майна, ні доходів. Я нічого не вимагала – ні аліментів, ні меблів. Лише одне – пожити в квартирі до кінця декрету. Але й цього мені не дозволили.
Марія Іванівна не була в шоці. Я не була першою й, як я розумію, не останньою жінкою в житті її сина. Для неї я була лише однією з багатьох. Вона навіть допомогла мені переїхати – замовила вантажників, оплатила перевезення. Я забрала тільки своє. І все.
Тепер я живу з мамою. Втрьох ми втиснулися в її однушку. АлАле сьогодні, стоячи в під’їзді з дитиною на руках, я зрозуміла – іноді навіть найменша любов варта того, щоб за неї боротися.
