Як можна дозволити колишній свекрусі бачити дитину? У тебе нема ні гордості, ні совісті — так сказала мені власна мати.
Минулого тижня моїй діточці виповнилося два роки. Маленьке свято, яке я влаштувала сама, як могла, без зайвих коштів, без допомоги. Батько дитини навіть не згадав. Ні дзвінка, ні повідомлення. А ось його мати, моя колишня свекруха, пам’ятала. Подзвонила, привітала, сказала, що хоче побачити онуку. І я, не бачачи в цьому нічого поганого, погодилась. Адже йшлося про бабусю. Хіба дитині шкодить те, що її люблять?
Марія — так звуть мою колишню свекруху — прийшла не з пустими руками: принесла іграшку, трохи солодощів та конверт із грішми. Ми пішли до парку, погуляли, потім зайшли до мене. Я навіть посміхалася. Але все скінчилося, коли додому повернулася моя мати…
— Ти що, зовсім сорому не маєш?! — з порогу зашипіла вона. — Дозволити цій… цій… приходити й цілувати твою дитину! Ти повинна була виставити її за двері! Та ще й подарунки брати — у тебе хоч гордість є?!
Вона ходила по кімнаті, розмахувала руками, лаялася. Казала, що іграшка — дешева китайська дрянь, солодощі — отрута, а гроші — жебрацька милостиня. Цілу ніч її слова лунали в моїй голові, навіть коли вона вже замовкла. Казала, що Марія — «добра бабуся», а вона, моя мати, — «зла». Що я завжди всіх зраджую. Що вона заради мене колись залишилася без копійки, а тепер я кидаю її заради чужої баби з «Мерседесом».
Розлучилася я з чоловіком трохи більше року тому. Він пішов сам. Просто зібрав речі, вийшов і не повернувся. Квартиру, де ми жили, оформив на свою матір. Нічого мого там не було. Юридично я була ніким. І йти мені було нікуди.
Розлученням займався адвокат моєї свекрухи — досі не розумію, навіщо, адже ділити було нічого. Чоловік одразу відмовився від дитини. А на папері в нього не було ні майна, ні доходів. Я не вимагала нічого — ні аліментів, ні речей. Лише одне — пожити в квартирі до кінця декрету. Але й цього мені не дозволили.
Марію це не вразило. Я була не першою і, як я розумію, не останньою жінкою в житті її сина. Для неї я була просто однією з багатьох. Вона навіть допомогла мені виїхати — найняла вантажників, оплатила перевезення речей. Я забрала лише своє. І все.
Тепер я живу з матір’ю. Втрьох ми вмістилися в її однушку. АлАле кожен раз, коли двері зачиняються за мною, я знаю — моя донька матиме щонайменше одну людину, яка любитиме її без умов.
