Вчора зранку мені подзвонила мама, голос її був тривожним:
— Донечко, зайди, будь ласка, до нашої сусідки — тіті Олі. Вона дуже засмучена, просила юридичної поради. Більше нічого не пояснила, тільки сказала, що ти розумна, підкажеш…
Я знала Олену Іванівну з дитинства. Ми жили в одному під’їзді багато років, і навіть коли я вийшла заміж і переїхала, часто відвідувала маму і віталася з тітею Олею на лавці. Їй вже за вісімдесят, але ще нещодавно вона жваво ходила по подвір’ю, усміхалася, приносила мамі пиріжки і завжди щось обговорювала з сусідками. Останнім часом, правда, часто скаржилася на серце і тиск. Її молодший син Богдан жив з нею і допомагав. А старший — Олег — жив окремо, в іншому кінці міста, і навідувався все рідше.
Колись Олег поїхав навчатися до військового училища, потім служив, одружився, отримав квартиру, дачу, машину. Забезпечений, самостійний, але відсторонений. З матір’ю стосунки були напруженими: то мовчить, то ображається, то командує. А Богдан залишився навколо. Роки йшли, і він став для матері єдиною опорою. Саме йому цієї весни Олена Іванівна вирішила подарувати квартиру.
Старший син дізнався… і не заперечував. Сказав:
— Мені не треба, у мене все є. Нехай у Богдана хоча б щось буде.
Здавалося б — все вирішено чесно. Але тиша тривала недовго.
Коли я зайшла до Олени Іванівни ввечері, по її обличчю було видно — вона нещодавно плакала. Вона сіла, витерла очі і, тремтячим голосом, запитала:
— Донечко… де можна зробити, ну, цю… як її… генетичну експертизу?
Я остовпіла.
— Тіто Олю, навіщо вам це?
І тоді вона розповіла. Кілька днів тому до неї навідався Олег. І прямо з порога, похмуро, сказав:
— Я не син твого чоловіка. У нас із ним не збігаються групи крові. Тепер усе зрозуміло. Ось чому ти віддала квартиру Богданові, а не мені. Я тобі чужий. А він — рідний.
Після цього він хлопнув дверима і пішов. Не давши їй і слова сказати. На дзвінки більше не відповідає.
Тітка Оля шепотіла:
— У мого чоловіка була позитивна група крові, я пам’ятаю… А свою — не пригадаю. В старому паспорті був запис, але його давно змінила. А групу Олега я й не знала… Він же тоді народився — я й не пам’ятала, запитати було не в кого…
Їй порадили зробити тест ДНК. Але я пояснила, що це не так просто: її чоловік помер більше двадцяти років тому. Для експертизи потрібен або живий біоматеріал — кров, волосся, слина, або ексгумація. А це — лише за рішенням суду, і не факт, що схвалять. Та й коштує це величезних грошей.
Олена Іванівна знову заплакала:
— Значить, я не зможу довести синові, що він — син мого чоловіка?..
І тут я не витримала. Мій голос затремів, я ледь не розплакалася:
— Тіто Олю! Ви нікому нічого не зобов’язані доводити! Він не назвав свою групу крові. Він просто образився. Вигадав привід. Захотів вас покарати. Він дорослий чоловік, а поводиться, як злісна дитина. Ви вчинили чесно — віддали квартиру тому, хто був поруч. А він — просто знайшов привід, щоб уранити вас гірше.
Я перевела дух і продовжила:
— Хочете — зйдіть із Богданом до поліклініки, здайте кров, нехай вам групу визначать. Може, в лікарні, де народжували, ще залишились якісь архіви. А документи вашого чоловіка — може, теж в архіві. Але навіть якщо ні — Олег має сам, по-людськи, прийти і попросити вибачення. А не кидати звинувань, які болять гірше, ніж ніж.
Вона кивнула, трохи заспокоїлася.
— Так, ти права… Але він усе одно не бере слуха.
Я попросила в неї номер Олега. Вже на вулиці, відійшовши від під’їзда, подзвонила. Він відповів.
— Доброго дня, — сказала я. — Це сусідка вашої мами.
— Вам чого?
— Хочу поговорити про Олену Іванівну…
— Слухаю.
— Вона дуже переживає…
У цю мить він різко обірвав розмову. Просто кинув слухавку.
Я стояла, дивлячись на екран. У грудях лунало лише одне: як легко руйнуються найсвятіші зв’язки, коли на місце любові приходить образа. І як страшно, коли рідний син звинувачує матір у тому, чого вона ніколи не робила.
Олена Іванівна не зрадила. Вона просто віддала єдине житло тому, хто лишився поруч. А старший — сам пішов. І тепер мстить — жорстоко, холоднокровно, без слів. Адже для неї він завжди був сином. Рідним. Єдиним. До вчорашнього дня…
