“Ти не мати, а лихо!” — сварки зі свекрухою довели Катрусю до межі
Катруся стояла біля плити, перевертаючи вареники, коли на кухню зайшов її чоловік.
— Катрусю, мені сьогодні мама дзвонила, — почав Ігор. — Каже, ти її до внука не пускаєш.
— Скаржилась? — здивувалася Катруся.
— Ну так. Говорить, що ти весь час відмовляєш. Уже місяць Ваню не бачила, — додав він.
Катруся нервозно витерла руки об фартух.
— Ігор… Мені важко це сказати, — вона завагалася. — Твоя мати… промовила до мене одне, що ти маєш знати.
Вона розповіла все. Ігор поблід і сів на стілець — він не очікував такого.
Почалося це ще місяць тому. Того дня Ганна Іванівна, його мати, як завжди, прийшла без попередження. З порогу оглянула передпокій:
— Знову безлад. Іграшки розкидані! У такому бардаку дитину виховувати не можна!
Катруся напружено посміхнулася, але всередині у неї все стиснулося. Ваня щойно заснув, і іграшки лежали на підлозі, де він грав. Але для свекрухи це був привід вилити своє обурення.
— Ігор! — підвищила голос Ганна. — Ти чоловік чи хто? Ти повинен казати дружині, як вести господарство!
— Мамо, усе гаразд, — буркнув він, не відриваючи очей від телефону.
— У тебе це гаразд? Дім як після вихору, а ти ніби на відпочинку!
— Ваня просто жвавий, — спокійно вставила Катруся, але голос видавав напругу.
— Жвавий! Тобі б за ним дивитися, а не по хаті вільно бігати дозволяти!
І знову розмова звелася до того, що Ігор у дитинстві був майже під пильною опікою. Ідеальна дитина, вихована під лінзою. Катруся мовчки кивала, але з кожним словом усередині неї ріс протест.
— Ганно Іванівно, — нарешті промовила вона. — Я виховую сина за своїми переконаннями. Йому два роки. Він пізнає світ.
— Пізнає? А потім синці, порізи, а ти лише «пізнає» й твердиш!
— Це діти. Вони все осягають через рух, помилки, досвід.
— Ні! Це твоя недбалість. А якщо він собі щось серйозне зробить?
— Мамо… — втрутився Ігор, але свекруха лише розлютувалася сильніше.
— Якщо ти не навчишся бути справжньою матір’ю, я подумаю, куди звернутися!
Наступного дня вона знову прийшла — різко постукала, як завжди.
— Чому так довго відчиняєш? Я вже подумала, що тебе вдома нема! — блиснула вона очима.
— Я була зайнята, — спокійно відповіла Катруся.
— Знову іграшки! Ти взагалі прибираєш?
— Звісно. Але Ваня грає. Це нормально.
— Нормально? А в дитинстві Ігор… — почала свекруха.
— Так, знаю. Він був ідеальним. Ані порошинки, ані подряпини. Тільки ось зварити борщ досі не вміє!
— Що ти хочеш цим сказати?
— Те, що ви виховали чоловіка, який не знає, як жити сам.
— Він працює, гроші приносить! А ти вдома сидиш!
— Я з дитиною. І хочу, щоб він був самостійним. А не як його батько — дорослий, але безпорадний.
У цю мить у кімнаті почувся брязкіт розбитого скла та дитячий плач. Катруся кинулася у вітальню — на підлозі стояв Ваня, його рука була порізана.
— Боже мій… — Катруся підхопила його на руки. — Усе добре, малюку, усе добре!
— Ось бачиш! — злісно прошипіла Ганна. — Я ж попереджала! Ти не мати, а лихо! Я піду до опіки!
Катруся завмерла. Це було вже не просто образа — це була загроза.
— Гаразд. Приходьте з інспектором. А зараз — вам час іти, — тихо сказала вона.
З того дня Катруся змінилася. Вона не хлопала дверима — просто більше не відкривала їх свекрусі без причини. І завжди знаходився привід відкласти візит: карантин, лікар, ремонт, дитина захворіла…
Одного разу Ганна приїхала без дзвінка. Катруся глянула у щілинку:
— Ой, ви не бачили мого повідомлення? Пробачте! Та у Вані ослаблений імунітет, лікар радить нікого не пускати.
— Я не чужа!
— Так, але… розумієте — лікарська порада. Зачекаємо трохи — і знову побачимось!
Свекруха пішла зла, нічого не сказавши.
Ввечері Ігор підійшов до дружини.
— Мама каже, ти її до Вані не пускаєш. Чому?
— Бо я боюся. Вона погрожувала мені опікою.
— Ти перебільшуєш.
— Ти впевнений, що вона не нажалується, якщо знову розлютиться?
Він замовк. Катруся взяла його за руку.
— Це наш син. Його безпека — на першому місці.
— Ти думаєш, вона може нашкодити?
— Вона не бачить меж. Її турбота стає небезпечною.
— Добре, — здаІгор зітхнув і мовчки обійняв Катрусю, розуміючи, що сім’я — це лише вони троє.
