Ось так і змінюється все, коли рідні стають чужими
— Олю, дзвонив Юрій, — зайшов на кухню Михайло. — У суботу він з Марією збираються приїхати. Тільки вдвох. Хочуть поговорити.
— Ну звісно, поговорити… — усміхнулася Ольга. — Мабуть, про ту дачу. Готуйся, буде «по-рідному справедливий» поділ.
Минуло трохи більше двох місяців після смерті тітки Ганни. Вона залишила Михайлу й Ользі двокімнатну квартиру в центрі Києва та дачу під Львовом. Чотири роки вони доглядали за нею — везели продукти, возили по лікарях, двічі відправляли в санаторій. Інші родичі — Юрій та Марія — тільки користувалися: літом відпочивали на дачі, а коли тітка просила її відвезти, завжди були «зайняті».
У суботу о четвертій Юрій і Марія стояли біля порогу. Привіталися сухо, без усмішок. Сіли у вітальні, і Юрій одразу взявся за головне:
— Ми щодо дачі. Ви отримали квартиру — ну добре. Але дача… Ми за нею стежили. І вважаємо, що справедливо буде, якщо ви віддасте її нам.
— Ви за нею не стежили, — спокійно сказала Ольга. — Ви там жили влітку. А коли тітці було погано — жоден з вас навіть не подзвонив.
— А ти не втручайся, — прошипіла Марія.
— Чому ж? Я теж у заповіті. І я знаю, хто й скільки разів приїжджав до Ганни. Ви за чотири роки з’являлися тричі. Один раз — щоб забрати соління, другий — привезти дітей, третій — випити кави. Ось і все.
— Ну і що? Ми ж родина! — обурилася Марія. — А тепер ви що, хочете продати дачу?
— Так, — відповів Михайло. — Ми там наведемо лад і виставимо на продаж.
— Ну й скатертю вам дорога! — буркнув Юрій. — Тільки потім не дивуйтеся, якщо залишитеся самі!
Наступного дня задзвонив телефон:
— Ти що коїш?! — кричав Юрій. — Ми приїхали з племінником на дачу, а там замки змінені!
— Звісно. І хвіртка, і вхідні двері. Треба було попередити. У суботу ми заїдемо з Ольгою — заберете свої речі. Але без нас — ніяк.
— Ой ви ж…
Михайло спокійно поклав слухавку. Ольга навіть не здивувалася:
— Молодець, що замки змінив. Не зроби б цього — нічого б не лишилося.
Дачу вони продали. Продали й свою стару квартиру. Купили нову, трикімнатну, у житловому комплексі біля моря — до пляжу лише десять хвилин на авто. Софійка залишилася в міській квартирі тітки — вчилася в університеті. Михайло власВзимку вони пили каву біля каміна, слухаючи, як за вікном тихо падає сніг, і ніхто вже не сміяв їм турбувати.
