“Занадто дорога брехня”
Олена мила ванну, коли в хату раптово увірвався Богдан — зі скривленим від люті й жаху обличчям.
— Що ти наробила?! — вихопив він, грюкнувши дверима.
Олена миттю випросталась і вийшла у коридор.
— Що сталося?! — очі її розкрилися від здивування.
— Навіщо ти до неї ходила?! — гаркнув він, аж губи затремтіли.
— До кого?!
— До Софії! Я ж тебе попереджав! Благав не лізти!
— Бодя, поясни нормально! Що трапилося?
— Ти їй розповіла?! Про нас?! — Він задихався, витираючи спітніле чоло.
— Так, розповіла. І знаєш що? Вона зрозуміла. Сказала, що не буде заважати нашому щастю. Я вже вибираю весільну сукню — глянь, яка чудова!
— Весілля?! — Богдан нервово зареготав. — Оленко, ти взагалі при собі?
— Я думала, ти подякуєш мені, — просто сказала вона. — Ти ж казав, що вона слабка, що розвалиться, якщо ти підеш. А вона виявилася сильною. Сама тебе відпустила.
Він повільно опустився у крісло, потім підвівся й подивився на неї так, немов бачив уперше.
— Ти не розумієш… — не договорив, схопив сумку й вийшов, не зачинивши двері.
Він не міг піти від Софії. Ні тепер, ні колись. Бо саме вона витягла його зі дна, коли в гаманці ледве ворушилися жалкі п’ятсот гривень. Вона дала йому все: роботу, дах над головою, машину, статус. Те, про що він лише мріяв, поки ютився з другом у комуналці.
Колись він був звичайним менеджером, жив від зарплати до зарплати, шкодував на їжу, щоб раз на місяць зайти в кав’ярню. Дівчата дивилися, але все якось минало — або самі знімали кімнатки, або їздили електричками з передмістя. А йому хотілося іншого — красивого життя, достатку, солодкого смаку успіху.
Так він опинився у фітнес-клубі — на безкоштовному пробному занятті. І там його погляд встромився в Софію. Витончена, доглянута, впевнена. Старша за нього на десять років, але з таким шармом, якому неможливо було протистояти. А головне — заможна. У неї була власна справа.
Він робив усе, щоб «випадково» часто з нею стикатися. І одного разу Софія сама запропонувала йому роботу — із зарплатою вдвічі вищою. Потім — житло. Потім — авто. Потім — він уже прокидався щодня в її квартирі, їздив її машиною, працював у її компанії. За нього усе вирішили. Залишилося лише погоджуватися.
Але звичка до доброго життя породила в ньому невдячність. Він почав думати, що гідний більшого. Так у його житті з’явилася Олена — молода, яскрава, вільна. Вони зустрічалися потай. Вона знала про Софію й хотіла, щоб він пішов. Він тягнув.
І ось, коли Олена сказала, що вагітна, він просто зник. Не відповідав на дзвінки. А вона — пішла до Софії.
Але Софія не ридала. Не влаштовувала скандалів. Вона спокійно вислухала, подякувала й сказала:
— Якщо у вас буде дитина, він має бути з вами. Я не заважатиму. Ані хвилини.
Коли Богдан повернувся додому, біля дверей стояли валізи. Софія передала йому ключі й побажала щастя. Він бурмотів, що Олена все вигадала, що це підстава. Але його ніхто не слухав. Він пішов — без роботи, без машини, без дому.
Кімнату в гуртожитку знайшов під вечір. За два тижні влаштувався в магазин — з пафосною посадою «менеджер торгового залу», а по факту пояснював покупцям, чим один диван відрізняється від іншого. Олену заблокував, написавши останнє: «Розбирайся сама».
Він не відчував провини. Для нього винними були всі — жінки, обставини, хто завгодно. Тільки не він сам.
Олена ж незабаром дізналася, що тест виявився фальшивим — вагітності не було. Але образа залишилася.
— Я йому вірила, — ридала вона подрузі. — А він просто скористався мною.
— Оленко, ти доросла жінка, — похитала головою подруга. — І віриш у казки? У «хлопця, на якому тримається вся фірма»? Ну не будь лялькою з мріями.
— А я повірила…
— Саме тому й помилилася.
