Наталя не знала, куди себе подіти — ходила по хаті, немов зашуганна лисиця. Її гризла думка про поведінку чоловіка. Останніми днями Олексій став неймовірно уважним: прибирав, готував смачні вечері, дарував квіти. Всі ці знаки уваги її тривожили. “Він точно щось наробив”, — гадала Наталя, підійшовши до вікна. Погляд мимовільно впав униз — і серце стиснулося. Вона рвонулася назад. “Невже він на таке здатний?” — прошепотіла вона, не вірячи очам.
У цю мить позаду дзвенів жіночий голос. Це була його дружина — Оксана.
Олексій стояв біля вікна, спостерігаючи, як їхня сусідка Наталя вигулює свого малесенького цуценя. Оксана підійшла, теж зазирнула на подвір’я й миттєво насторожилася.
— Про що задумався? — запитала вона зі льодом у голосі.
— Про роботу, — видихнув він, уникаючи її погляду. — Один співробітник накоїв, тепер розгрібаю.
Вона уважно подивилася на чоловіка. Щось у його тоні й обличчі зраджувало брехню. Але лише кивнула і пішла на кухню.
Олексій відчував, як у ньому закипає злість. Оксана останнім часом дратувала його: стала гострою, дріб’язковою. Він почав шукати тепло нарізно. І знайшов — у Наталі. Вона була тихою, усміхненою, жила одним поверхом вище.
Того вечора на роботі зник світло, і його відпустили раніше. Він трохи полежав удома, потім вийшов прогулятися. Наталя саме була у дворі. Не втримався — підійшов, зав’язалася розмова. Закінчилося у кав’ярні. А потім — її квартира.
Вранці він прокинувся з каменем на душі. На стіні висіло їхнє весільне фото, де вони з Оксаною — молоді, закохані. Він згадав, як клявся їй у вірності. «Назавжди» — тепер це слово звучало, як насмішка.
Він приготував вечерю — запіканку, улюблену Оксаною. Коли вона прийшла з роботи, втомлена, але рада, похвалила його, навіть поцілувала. А він стояв із натягнутою посмішкою, прокручуючи в голові минулі події.
Через кілька днів у нього був вихідний. Він уникав Наталю, відчував себе брудним. Але тягнуло, як магнітом. Коли Оксана пішла на роботу, він знову опинився у сусідки.
Оксана почала помічати зміни. Олексій став надто слухняним, але водночас — далеким. Вона відчувала — він щось приховує. І одного дня, побачивши, як він нишком спостерігає за Наталею з вікна, усе стало на свої місця.
Скандал розгорівся на кухні.
— Ти з нею спиш? — вистрілила вона, ткнувши пальцем у вікно.
Олексій завмер. Потім почав щось незв’язково бурмотати, але було пізно. Вона вигнала його без вагань.
— Іди до неї! Влаштувався зручно, поверхом вище. Переїжджай!
Він намагався пояснити, але Оксана вже не слухала. Він вийшов, збираючи речі, і незабаром його голос пролунав у під’їзді:
— Наталю… Пустиш? Вона мене вигнала…
Наталя, схоже, не чекала такого повороту, але після паузи двері відчинилися.
А по Оксаниних щоках котилися сльози. Не від болю — від розчарування. Вона думала, що він хоча б спробує боротися, але він пішов одразу. Без слів. Без спроби врятувати. БА потім вона згадала слова своєї бабусі: “Краще самій з котом, ніж з чоловіком, який як кіт бігає до сусідки”.
