Несподівані мешканці та щастя у селі
Після смерті дружини Віктор Михайлович відчував, ніби його дім назавжди спорожнів. Донька Оксана жила з родиною в іншому місті, навідувалася рідко. Вечорами пенсіонер сидів у тиші, розглядаючи фото з минулого, щасливого життя. Коли Оксана одного разу подзвонила і заговорила не лише про здоров’я, а й про самотність, він подумав: мабуть, вони приїдуть у гості. Але донька запропонувала здати кімнату — мовляв, знайомий хлопець, брат подруги, залишився без житла після розлучення.
Так у Віктора з’явився квартирант — Тарас. На перший погляд — скромний, чемний, небагатослівний. Платив вчасно, їв мало, іногда пригощав господаря. Разом дивилися телевізор, обмінювалися думками. Але потім почалося…
Одного разу Тарас привів двох підпитих товаришів. Ті галасували, палили, реготали аж до пізньої ночі. Повторилося це не раз. Віктор спробував поговорити, але почув у відповідь: «Я плачу. У договорі не написано, що друзів приводити не можна». Потім з’явилася дівчина Тараса — Марія. Спочатку приходила в гості, потім почала ночувати. Тарас натякнув, що хоче помінятися кімнатами. Віктор спершу опирався, але згодом здався.
Одного ранку він побачив, як Марія готує млинці й запрошує його до столу. Тарас додав доброзичливо: «Залишимося поки тут. Близько до роботи, і ти добрий чоловік. Більше друзів водити не будемо». А Марія запропонувала: «Хочете жити в селі? У моєї тітки є хата в Вишневому. Живете безкоштовно — тільки доглядати треба». Віктор спершу образився, але потім згоден був: «Краще в селі, ніж тут, як у готелі».
Хата виявилася старою, але затишною. Він прибрав, полагодив піч із допомогою сусіда Петра. Той виявився веселуном, трудівником — усе показував, кликав на рибалку. Навесні приїхала Ганна — господиня хати. Привезла продуктів, познайомилися. Віктор пригостив юшкою, Петро приєднався. Так і пішло. Кожні вихідні Ганна навідувалася. А потім усе змінилося.
Коли Віктор повернувся з Ганною до міста, щоб домовитися про майбутнє квартирантів, їм відчинила двері Марія — з помітним животиком. «Ми з Тарасом розписалися», — сказала вона. А Ганна, переглянувшись з Віктором, відповіла: «Переїжджайте до моєї квартири, а ми — сюди». Тарас не зрозумів, а Віктор додав: «Ми теж вирішили одружитися. Нам теж хочеться тепла».
Незабаром народився хлопчик. Ганна пішла на пенсію, допомагала з дитиною, а у вільний час разом із чоловіком навідувалися до села. Хатку відремонтували, чекали онуків у гості. Петро змайстрував дитяче ліжечко. Ось так із випадкового сусідства виросла справжня родина. Буває, життя робить дивовижні вигини — головне, не закривати серце.
