Квартира Оксани — і жодної родини
Оксана мила посуду, коли почула дзвінок у двері. На порозі, мов грім серед ясного неба, стояла свекруха.
— Привіт, Оксанко, — зі штучною ніжністю промовила Наталія Степанівна. — Вирішила вас провідати. Ось і завітала!
Оксана запросила її на кухню, поставила чайник і гукнула чоловікові:
— Вова, до нас твоя мама прийшла!
За кілька хвилин усі сиділи за столом. Свекруха повільно розмішувала цукор у чаї, кидаючи на невістку хитрий погляд, за яким Оксана вже навчилася вгадувати майбутню маніпуляцію.
— Ти знаєш, Вовуню, — почала Наталія Степанівна, — Сергій запропонував Мар’янці переїхати до нього. Уяви, ще до весілля!
— Ну він попав, — усміхнувся Вова. — Наша Мар’янка йому покаже. Спокійно жити йому не дадуть!
— Ти помиляєшся! — з гордістю заперечила свекруха. — У Мар’янки все інакше. Вона скромна, розумна, не те що деякі…
Оксана відчула цей погляд. Звичайно, камінь летів у її бік. І вона знову вдала, що не помітила.
— А ти знаєш, що Сергій ще зробив? — урочисто підняла палець свекруха. — Дарує їй квартиру! Уявляєш? До весілля! Справжній чоловік!
Володимир скривився.
— Побачимо, що він там подарує. Поки документів не побачу — не повірю.
— Ось що означає правильний вибір! — не вгамовувалася Наталія. — А в тебе, до речі, дружина з квартирою, а ти навіть у власниках не значишся.
Оксана вийшла з кімнати. Серце стиснулося. Знову стара пісня — про «оформи половину», «де справедливість», «спільна сім’я». Вже рік, як вони одружені, і весь цей час Наталія Степанівна намагалася вичавити хоча б шматок зятєвої житплощі.
Володимир теж почав тиснути: каже, сміються з нього, чоловік без квартири. І машину купив, і ремонт зробив, і меблі — а все чуже.
— Тебе ніхто не обманював, Вово, — відповідала Оксана. — Ти одружився не на квартирі, а на мені. Чи ні?
Він замовкав. До наступного візиту матері.
Коли до дому завітала владна тітка Вови, Володимир розповів казки.
— Так, квартиру купили. Здебільшого на мої гроші, — впевнено заявив він.
Оксана ледь не поперхнулася чаєм. Брехня лилася рікою. Вона мовчала. Не заради нього — заради себе.
Потім прийшов друг Васько. Вова знову розпушив хвіст:
— Заходь, вважай, ти вдома. Квартира ж наша з Оксаною!
— Молодець! — з захопленням сказав друг. — Одружився, квартиру купив. І машина в тебе класна!
Оксана дивилася і не вірила своїм очам. Куди подівся той добрий, простий хлопець, з яким вона зустрічалася?
Вона зібрала речі і поїхала до батьків.
— Мамо, я більше не можу. Я відчуваю себе не дружиною, а інвестором. Він і одружився лише через квартиру…
— Подумай, доню. Але квартиру — нікому, чуєш? Ані шматочка!
Оксана повернулася. Незабаром до них нагрянула свекруха. Без дзвінка, розхрістана, зі сльозами на очах.
— Вово, лихо! Мар’янку Сергій кинув. Усе — весілля не буде. А вона набрала кредитів: машина, одяг, телефон…
— А до чого тут ми? — збентежився Володимир.
— Треба допомогти. Нехай Оксана оформить половину квартиОксана твердо закрила двері перед його обличчям, і тільки тоді зрозуміла, що справжній дім — це не стіни, а гідність, якої ніхто не зможе відняти.
