Юлина квартира — без родичів
Юля мила посуду, коли раптом почула дзвінок у двері. На порозі, наче грім серед ясного неба, стояла її свекровь.
— Привіт, Юлесю, — зі штучною ніжністю промовила Наталя Михайлівна. — Вирішила вас провідати. Запроси гостей!
Юля запросила її на кухню, поставила чайник і гукнула чоловіка:
— Андрію, твоя мама прийшла!
За хвилину всі вже сиділи за столом. Свекровь повільно розмішувала цукор у чашці, кидаючи на невістку хитрий погляд, за яким Юля давно вчилася вгадувати майбутню маніпуляцію.
— Знаєш, Андрійко, — почала Наталя Михайлівна, — Сашко запросив Катрусю до себе жити. Уявляєш, ще до весілля!
— Ну він попав, — усміхнувся Андрій. — Наша Катруся йому покаже. Спокійно жити не дасть!
— Неправда! — з гордістю заперечила свекровь. — У Катрусі все інакше. Вона скромна, розумна, не те що деякі…
Юля відчула цей погляд. Як завжди, камінь летів у її бік. Але вона знову зробила вигляд, що не помітила.
— А знаєш, що Сашко ще зробив? — урочисто підняла палець свекровь. — Дарує їй квартиру! На весілля! Ось це чоловік!
Андрій скривився.
— Побачимо, що він там подарує. Поки документів нема — нічому не вірю.
— Ось що значить — правильний вибір! — не вгамувалася Наталя. — А в тебе, між іншим, дружина з квартирою, а ти навіть у своїй власності не числишся.
Юля вийшла з кімнати. Серце стиснулося. Знову стара пісня — про «оформи половину», «де справедливість», «спільна родина». Вже рік, як вони одружені, а Наталя Михайлівна все намагалася вибити частку зятя для сина.
Андрій теж почав тисАле Юля зрозуміла одне: коли мова йде про щирість, жодні слова не приховують справжніх намірів.
