Я обрала себе. А ти — ставку на чужі шкарпетки
Соломія та Денис були на весіллі її найкращої подруги. Святкування вже добігало кінця, коли ведущий оголосив: зараз наречена кидатиме букет. Соломія не планувала брати участь, стояла осторонь, коли раптом побачила — квіти летять прямо до неї. Вона мимоволі підняла руки — і букет опинився у її долонях. Гості зааплодували, а Денис театрально схопився за голову. Це було передбачувано — хлопці часто влаштовують такі вистави, коли їхні дівчати ловлять «той самий» букет.
Соломія вже йшла назад до свого столика, коли почула розмову за напіввідчиненими дверима. Впізнала голос Дениса.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Соломія вже мисленно у ЗАГСі. Букет зловила!
— Як прив’яжеться, так і відв’яжеться, — усміхнувся Денис. — Я одружуватися ще років п’ять точно не збираюся. Мене й так непогано годуть.
— Парі, що через півроку сам поведеш її до ЗАГСу? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями та шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми вже рік разом живемо — вона нікуди не подінеться. І борщ варитиме, і білля пратиме.
Соломія застигла. Все всередині похололо. Вона не влаштувала сцени — не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вони з Денисом знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, рахунки, їжу. Денис намагався звалити на Соломію всі домашні справи, але вона чітко дала зрозуміти: якщо вона господиня, то він — спонсор. Не підійшло. Тож Денис неохоче почав і посуд мити, і в хаті прибирати.
Зате друзям він зображав «мачо», у якого жінка щаслива перебирати його шкарпетки.
Повернувшись до квартири, Соломія мовчки дістала валізи. Більшість речей вона зберігала у батьків, тож збори зайняли півгодини. На кухні вона висипала вміст смітника, викинула все з холодильника і залила юшкою. Навіть подумала замочити його футболки у цій бурді — але передумала.
І поїхала.
Через тиждень у її житті все змінилося. Їй запропонували переведення у головний офіс — справжній кар’єрний крок. І… тест показав дві смужки. Вагітність.
Вирішувати треба було терміново: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — терміни ранні, є час подумати. Соломія обрала кар’єру. Пройшла процедуру, оформила переведення, взяла пару вихідних і лягла спати. Просто спати. Без чиїхось шкарпеток.
Повернулася з медового місяця подруга Даринка — прийшла її провідати:
— Ви ж ідеальна пара були! Я думала, ти вже кільце вибираєш.
— Я пішла. Він не мій чоловік. А щодо «ідеальної пари» — це лише зовні так виглядало. Та й… — Соломія завагалася, але несподівано для себе виклала все. І про вагітність, і про свій вибір.
Даринка кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловікові. А той — Денису.
Він прийшов до будинку батьків Соломії:
— Як ти могла? Це була і моя дитина!
— А ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом — лише на твоєму дивані та в твоїй голові.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти мене запитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути самотньою матір’ю? Я обрала себе. Ти — занадто маленька людина, щоб стати батьком.
— Навіщо ти сміття у холодильник вилила?
— Ну, вибач, у мене був настрій. Бувай, Денис.
Він дивився їй услід. Через два дні йому належало платити за вечерю для всієї їхньої компанії — парі є парі.
І так. Люди справді риють собі язиком ями.
