Я обрала себе. А ти — ставку на чужі шкарпетки
Оксана й Денис були на весіллі її найкращої подруги. Святкування добігало кінця, коли ведучий оголосив: настала черга нареченої кидати букет. Оксана не планувала брати участь, стояла осторонь, коли раптом побачила — квіти летять просто до неї. Вона механічно підняла руки — і букет опинився в її долонях. Гості залопотіли, а Денис театрально схопився за голову. Це було передбачувано — чоловіки часто влаштовують такі вистави, коли їх дівчата ловлять «той самий» букет.
Оксана вже йшла назад до свого столика, коли почула розмову за напіввідкритими дверима. Впізнала голос Дениса.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Оксана твоя вже мисленно в ЗАГСі. Букет спіймала!
— Як прив’яжеться, так і відв’яжеться, — усміхнувся Денис. — Я одружуватись ще років п’ять точно не збираюсь. Мене й так непогано годують.
— Парі, що через півроку сам поведеш її до ЗАГСу? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями й шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми вже рік разом живемо — вона нікуди не дінеться. Будe й борщ варити, й білизну прати.
Оксана застигла. Все всередині похололо. Вона не влаштувала сцену — не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вони з Денисом знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, комуналку, їжу. Денис намагався звалювати на Оксану всі домашні обов’язки, але вона чітко дала зрозуміти: якщо вона господиня, то він — спонсор. Не підійшло. І Денис неохоче почав і посуд мити, і в хаті прибирати.
Тільки друзям він зображав «мачо», у якого жінка щаслива перебирати його шкарпетки.
Повернувшись додому, Оксана мовчки дістала валізи. Більшість речей вона тримала у батьків, тож збори зайняли півгодини. На кухні вона висипала вміст смітника, викинула все з холодильника і залила солянкою. Навіть подумувала замочити його футболки в цій каші — та передумала.
І поїхала.
Через тиждень у її житті усе змінилося. Їй запропонували переведення у центральний офіс — справжній крок у кар’єрі. І… тест показав дві смужки. Вагітність.
Вирішувати треба було негайно: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — термін маленький, є час подумати. Оксана обрала кар’єру. Провела процедуру, оформила переведення, взяла пару вихідних і лягла спати. Просто спати. Без чиїхось шкарпеток.
Повернувшись з медового місяця подруга Іра завітала до неї:
— Ви ж ідеальна пара були! Я думала, ти вже кільце вибираєш.
— Я пішла. Він не моя людина. А про «ідеальну пару» — це лише зовні так здавалося. Та й… — Оксана замовкла, але несподівано для себе розповіла все. І про вагітність, і про свій вибір.
Іра кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловікові. А той — Денису.
Він прийшов до будинку батьків Оксани:
— Як ти могла? Це була і моя дитина!
— А ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом — лише на твоєму дивані й у твоїй голові.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти мене запитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути самотньою матір’ю? Я обрала себе. Ти — занадто маленька людина, щоб стати батьком.
— Нащо ти сміття у холодильник вилила?
— Ну, вибач, у мене був настрій. Бувай, Денис.
Він дивився їй услід. Через два дні йому довелося платити за вечерю для всієї компанії — парі є парі.
І так. Люди справді риють собі ями язиком.
