Справедливість для Оксани: історія, що почалася зі зради
— Чому ти дозволяєш йому так з собою поводитись, Оксанко? Ти ж не його речовина! Ти сильна, ти можеш вибратися, — шепотіла Наталка, згорнувшись клубком на кушетці.
Оксана важко зітхнула і тихо відповіла:
— Він мій батько. І в нього є папір із підписом та печаткою, де чорним по білому написано: “неадекватна”. Саме тому я тут. Він не просто людина з грошима — він людина з владою. І як би я не тікала, він все одно мене знайде. Це коло не розірвати…
— Тоді, поки ти тут — давай хоча б мені допоможеш. Я тобі заплачу, все чесно. По-справедливому, — підморгнула Оксана.
— Я б і так допомогла, — усміхнулась Наталка. — Але, звісно, не відмовлюся. Гроші мені знадобляться, коли знову стану вільною. Мені не потрібна магія, щоб зрозуміти, що відбувається. Але для підтвердження сну — треба твоє пасмо волосся.
Наталка швидко дістала крихітний ножик і спритно відрізала кілька пасм.
— Сьогодні вночі все стане зрозумілим. Яке зілля тобі підсунули, чому замість захисту ти отримала зелену тугу — ми дізнаємось.
Наступного ранку Оксана не могла знайти Наталку. Та уникала її, ховалася по кутах, зникала на процедурах.
— Чого від мене тікаєш? — зловила її Оксана в саду. — Ми ж домовились!
— Ти мені не повіриш, — похмуро прошепотіла Наталка. — Подумаєш, що я казки розповідаю за гроші.
— Так, досить. Розказуй, що бачила.
Наталка відвела Оксану в найглухішу алею і сіла поруч.
— Слухай уважно. Мені приснилось…
Богдан солодко потягнувся у ліжку.
— Вставай, ледащо! Я знайшла нову жертву.
— Дай поспати… — прохрипів він.
— Потім виспишся. Зараз слухай. Ось газета. Бачиш цю жінку? Це наша майбутня здобич. Її звуть Оксана. Співвласниця корпорації, без родичів, окрім… майбутнього чоловіка. Якщо все піде за планом — ним станеш ти.
— Одружуватись? — пересохло в горлі у Богдана.
— Так. Але спочатку — закохати. Ти будеш турботливим, скромним, нібито бідним, але працьовитим. Вона потягнеться до тебе, почне підтримувати, вкладатиме гроші в твій “бізнес”.
— А потім я все злию? І ти з’явишся?
— Так, коханий, — Марійся гладила його по голові. — А коли вона погодиться на магічний обряд, думаючи, що допомагає тобі — я підкину їй порчу. Демон з’їсть її розум. А потім — “нещасний випадок”. Усе багатство твоє.
— Якщо вийде…
— Ми впораємось. У нас є магія. І ти, і я.
Коли Наталка дороіла, Оксана мовчала, стиснувши губи.
— Ну і що скажеш? — не витримала дівчина.
— Скажу, що почну діяти. Спочатку позбавимось демона. Потім — розплата.
— Попереджаю: якщо гаяти час, вони втечуть. Такі не чекають.
— Я готова. Допоможи мені вигнати його.
Наталка знову відрізала пасмо.
— Будь готова. Коли він піде, Марійся відчує. У тебе буде мало часу.
Вночі Оксана майже не зімкнула очей. Її трусило, будило, шепотіли прямо у вухо. Але вранці — все зникло. Світ став яскравішим. Люди — звичайними.
— Софійко! Він пішов! — кинулася вона до кімнати подруги. Але Наталку перевели в іншу палату. Щось сталося вночі.
— Як тільки їй поліпшиться, повернеться, — пообіцяла медсестра.
Оксана не могла додзвонитися ні до Марісі, ні до Богдана. Їхні телефони мовчали. Вони втекли. Але зараз важливіше — вийти звідси. І подякувати Наталці.
— Жива! — радісно скрикнула Оксана, коли Наталка повернулась.
— Встигла. Повернула демона назад, але ледь не залишилась там з ним, — хрипко усміхнулась вона. — А в тебе як?
— Вони зникли. Я приходжу до тями. Лікар каже — скоро випишуть.
— А я залишуся. Батько продовжив. Але ти приїдеш до мене, так?
— Звісно. А телефон?
— Ось мій спосіб зв’язку, — Наталка знову дістала ножик, відрізала кіску і простягнула. — Покладеш під подушку — я почую.
— А помста?
— Не хочу бруднити руки. Хочу, щоб усе було по справедливості.
— Тоді довірся мені. Я попрошу тих, хто вище. Нехай розсудять, хто що заслужив.
Півроку потому
Оксана сиділа на дивані з келихом вина. В руках — папка від приватного детектива.
Марійся і Богдан втекли. Оксана повернулася у спустілу квартиру. Рахунки спустіли. Усе, що вона вклала в “бізнес” — випарувалося.
Марійся звільнилася і зникла. З Богданом вони вилетіли. Але ідилія швидко закінчилася. Гроші не врятували. Посварилися. Поділили здобич — і розійшлися.
Марійся натрапила не на того. Детектив сказав, що її знайшли… чи не знайшли. Ймовірно — дно океану.
— Магія тебе не врятувала, Марійсю, — прошепотіла Оксана.
А Богдан? Знову вліз у афери— А про Богдана знаю лиш одне — він тепер чекає на чергову аферу, але цього разу його жертвою стане сама доля.
