“Тяжка свобода”
— Ірино Павлівно, ви не бачили синю папку з документами? Я лишив її на тумбочці у вітальні! — голос Олексія тремтів від тривоги. Він перетрусив весь будинок у тихому передмісті Чернігова, але папка наче розчинилася.
— А, якась папка була, — байдуже кинула Ірина Павлівна. — Потерта, з плямами, от я її й викинула.
Олексій завмер, наче його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він працював два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Передрукувати можна, але підписи? Де їх взяти о десятій вечора?
— Та як ви могли?! — прошипів Олексій, стримуючи лютість. — Це був найважливіший звіт! Майже нова папка, пара подряпин! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!
— Не розкидай свої папірці! — фукнула теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Ось ще, діловий! Якби вона тобі так дорогою була, забрав би до своєї кімнати, а не кидав де попало!
— Вона лежала на тумбочці, а не на підлозі! — Олексій відчував, як кров приливає до скронь.
Це був не перший раз, коли Ірина Павлівна викидала його речі. То сорочку «занадто стару», то старий блокнот. Але сьогодні вона перейшла всі межі.
— Це мій дім, я тут господиня! — заявила теща, гордо піднявши підборіддя. — Не подобається — ніхто тебе не тримає!
Олексій стиснув кулаки, рахуючи в умі до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, будинок належав Ірині Павлівні. Саме вона наполягала, щоб її дочка, Олеся, і Олексій жили з нею. «Навіщо витрачати гроші на оренду, коли у мене місця повно?» — твердила вона.
Спочатку це здавалося розумним. Олексій стрімко піднімався кар’єрними сходами, пропадаючи на роботі з ранку до ночі. Олеся чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледь вставала з ліжка. Готувати, прибирати? Про це й мови не було. Ірина Павлівна запропонувала допомогу, і вони з вдячністю погодилися.
Але через рік, коли народився син Данило, Олексій заговорив про переїзд. Нехай орендована квартира, але своя, зі своїми правилами. Олеся повстала: «Навіщо? Мама все робить, за Данилом дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де вона могла зранку гуляти магазинами, удень — у салоні краси, а ввечері годину пограти з сином. Господинею ставати вона не поспішала.
Олексій поступився, але миритися з цим вічно не збирався. Потай він вкладав гроші в будівництво будинку на околиці міста. Олеся нічого не знала — він передбачав її протести, відмовки, лише б залишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готуванням і турботою про дитину.
Розмірковуючи про це, Олексій натягнув куртку і спустився до смітників. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівався знайти папку. Нехай доведеться порпатися, але шанс є. Пакет мав бути зверху — його викинули недавно.
На щастя, папка знайшлася, документи цілі, навіть не пом’ялися. Олексій, з полегшенням зітхнувши, повернувся додому, кинувши на тещу крижаний погляд. Він пішов до Олесі. Сьогодні їх чекала важка розмова.
— До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено кинув Олексій, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, маю слухати її нарікання? Вона самовтішається за мій рахунок!
— Переїжджаємо? Куди? — збентежилася Олеся. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона для нас стільки робить!
— Я погодився тут жити, лише поки тобі була потрібна допомога, — різко відповів Олексій. — Зараз ти здорова і можеш бути господинею у своєму домі.
— Мама допомагає з Данилом! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!
— Допомагає? — Олексій саркастично підняв брова. — Вона повністю виховує нашого сина! А ще налаштовує його проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!
— Данилові нема й року, що він розуміє? — скривилася Олеся. — Ти перебільшуєш.
— Недооцінюєш! — вибухнув Олексій. — Ти думаєш, година перед сном — це материнство? Ірина Павлівна навіть пограти з сином мені не дає — то забирає його переодягнути, то нагодувати!
— Ніби ти так прагнеш його виховувати! — огризнулася Олеся. — Виходиш — він спить, приходиш — він спить.
— З наступного місяця все зміниться, — твердо сказав Олексій. — Мені дали нову посаду з чітким графіком, без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси добиратися незручно.
— Це не привід переїжджати! У тебе машина! — обурилася Олеся. — Куди ти збирався? На орендовану квартиру?
— У нас свій будинок, — спокійно відповів Олексій.
— Який будинок?! — Олеся аж захлинулася від подиву.
— Великий, просторий, уОлеся зробила глибокий вдих і раптом усміхнулася – їй нарешті стало ясно, що справжнє щастя не в безтурботності, а в теплі спільного дому.
