— Оленко Іванівно, ви не бачили синю папку з документами? Я залишив її на тумбочці у вітальні! — голос Олега тремтів від тривоги. Він обшукав увесь будинок у тихому передмісті Дніпра, але папка ніби розчинилася.
— А, якась папка була, — недбало кинула Оленка Іванівна. — Пом’ята, з плямами, ну я її й викинула.
Олег завмер, наче його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він працював два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Передрукувати можна, але підписи? Де їх взяти о десятій вечора?
— Та як ви могли?! — прошипів Олег, стримуючи лють. — Це був важливий звіт! Майже нова папка, пара подряпин! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!
— Не розкидуй свої папери! — хмикнула теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Оце мені, діловий! Якби вона тобі так була потрібна, прибрав би до своєї кімнати, а не кидав де попало!
— Вона лежала на тумбочці, а не на підлозі! — Олег відчував, як кров приливає до скронь.
Це був не перший раз, коли Оленка Іванівна викидала його речі. То сорочку «занадто стару», то старий блокнот. Але сьогодні вона перейшла всі межі.
— Це мій будинок, я тут господиня! — заявила теща, гордо піднявши підборіддя. — Не подобається — ніхто тебе не тримає!
Олег стиснув кулаки, мовчки рахуючи до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, будинок належав Оленці Іванівні. Саме вона наполягла, щоб її дочка, Марічка, і Олег жили з нею. «Навіщо витрачати гроші на оренду, коли в мене місця повно?» — твердила вона.
Спочатку це здавалося розумним. Олег стрімко піднімався кар’єрними сходами, пропадаючи на роботі з ранку до ночі. Марічка чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледве вставала з ліжка. Готувати, прибирати? Про це й мови не було. Оленка Іванівна запропонувала допомогу, і вони з вдячністю погодилися.
Але через рік, коли народився син Тарасик, Олег заговорив про переїзд. Хай навіть орендована квартира, але своя, зі своїми правилами. Марічка повстала: «Навіщо? Мама все робить, за Тарасиком дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де вона могла вранці гуляти по магазинам, удень — у салон краси, а ввечері годинку пограти з сином. Господинею ставати вона не прагнула.
Олег поступився, але миритися з цим вічно не збирався. Таємно він вкладав гроші у будівництво будинку на околиці міста. Марічка нічого не знала — він передбачав її протести, відмовки, аби лишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готовкою та турботою про дитину.
Роздумуючи про це, Олег натягнув куртку і спустився до смітників. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівався знайти папку. Нехай доведеться копатися, але шанс є. Пакет мав бути зверху — його викинули нещодавно.
Удача посміхнулася: папка знайшлася, документи цілі, навіть не пом’ялися. Олег, з полегшенням зітхнувши, повернувся додому, кинувши на тещу холодний погляд. Він пішов до Марічки. Сьогодні їх чекала важка розмова.
— До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено кинув Олег, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, маю вислуховувати її причіпки? Вона самостверджується за мій рахунок!
— Переїжджаємо? Куди? — збентежилася Марічка. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона для нас стільки робить!
— Я погодився жити тут, тільки поки тобі була потрібна допомога, — різко відповів Олег. — Тепер ти здорова і можеш бути господинею у своєму домі.
— Мама допомагає з Тарасиком! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!
— Допомагає? — Олег саркастично підняв брову. — Вона повністю виховує нашого сина! А ще налаштовує його проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!
— Тарасикові немає й року, що він розуміє? — заплющила очі Марічка. — Ти перебільшуєш.
— Перебільшую?! — вибухнув Олег. — Ти думаєш, година перед сном — це материнство? Оленка Іванівна навіть пограти з сином мені не дає — то забирає його переодягати, то годувати!
— Будто ти так прагнеш його виховувати! — огризнулася Марічка. — Виходиш — він спить, приходиш — він спить.
— З наступного місяця все зміниться, — твердо сказав Олег. — Мені дали нову посаду з чітким графіком, без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси добиратися незручно.
— Це не привід переїжджати! У тебе ж машина! — обурилася Марічка. — Куди ти зібрався? На оренду?
— У нас свій будинок, — спокійно відповів Олег.
— Який будинок?! — Марічка аж захлинулася від здивування.
— Великий, просторий, у зеленому районі. Будівництво закінчилося два тижМинулого року я його добудував, а вчора заніс туди всі речі – тепер там наш новий дім.
