Тінь зради
Шостий день поспіль Мар’яна не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дурнувату сварку. Тарас забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Мар’яна двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову вліпився в ноутбук, занурений у термінові звіти.
— Тарасе! — голос Мар’яни з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? Як мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Вибач, кохана, — відгукнувся Тарас, не відриваючись від екрана. — Зовсім закрутився. Давай замовимо пиццу? Чи, може, вареники?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Мар’яна, натягуючи пальто.
— Куди ти? — Тарас вийшов у передпокій, дивлячись на дружину з подивом.
— Прогуляюся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Тарас знизав плечима і повернувся до роботи. За дві години він замовив пиццу, чекаючи Мар’яну. Але вона повернулася аж опівночі, коли Київ уже потонув у зимовій тиші.
— Де ти була так довго? — скрикнув Тарас.
— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Мар’яна.
— Сама? В такий час?
— А що такого? Ти ж про вечерю не подбав. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти мені вічно цю котлету пригадуватимеш? — спалахнув Тарас. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в котлеті! — Мар’яна перейшла на крик. — Ти до мене ставвишся несерйозно! Ніякої уваги! Мої слова для тебе — пустий звук!
— Що? — Тарас примружив очі, відчуваючи, що сварку роздуті з нічого. Але щоб не загострювати, додав: — Гаразд, поставлю нагадування у телефон.
Ця відповідь лише підлила оливи у вогонь. Мар’яна зранку мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Тарас не витримав. Підійшов, спробував обійняти її, але вона грубо відштовхнула його руки і пішла у спальню, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як хочеш, — пробурмотів Тарас, відчуваючи, як роздратування накочує хвилею. На роботі й без того було повно клопотів, а тепер і вдома — холодна війна.
Тиждень пройшов у мертвій тиші. У середу, у святковий вихідний, Тарас вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: млинці, кава з її улюбленою ваніллю. Але Мар’яна увійшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розійтися, — випалила вона.
— Що?! — Тарас завмер, ніби з громового удару. — Через котлету?!
— Годі вже про цю котлету! — скрикнула Мар’яна, стискаючи кулаки. — Я ж казала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе доброго слова не дочекаєшся!
— Та що ти несеш?! — Тарас ще любив Мар’яну і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж ходимо разом у кіно, у кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поруч, — холодно сказала Мар’яна. — Ти де-то у своїх думках. Я наче зайва у твоєму житті.
— Зайва? — Тарас захлинувся від образу. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке у мене навантаження!
— Ось саме тому! — перебила Мар’яна. — Ти вічно зайнятий, а результатів нема! З таким трудом ти міг би тисячі заробляти, а ми все ще у цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.
— Мар’яно, я працюю без відпочинку! — благав Тарас. — Хочу квартиру більшу, хочу на море! Почекай трохи, все буде!
— Три роки у шлюбі, а нічого не змінилося, — голос Мар’яни став крижаним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.
— Тобто ти вийшла за мене через обіцянки? — Тарас насупився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене кохаєш…
— Кохаю, але… — Мар’яна спинилася, зрозумівши, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Тарас дивився на холодний сніданок, не вірячи, що через шматок м’яса руйнується його сім’я. Поки Мар’яна складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.
Кілька тижнів Тарас жив у прострації. Він чекав, що Мар’яна повернеться, засміється, скаже, що це був жарт. Але вона не з’являлася. Він телефонував, молив про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.
Отримавши заяву про розвод, Тарас зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся у собі.
Одного разу він випадково натрапив на двоюрідну сестру Мар’яни, Олену. Її погляд видавав, що вона знає про розлучення. Олена ніколи не благоволила до сестри й охоче поділилася плітками.
— Як справи? — запитала вона, дивлячись із співчуттям.
— Нормально, — вимушено посміхнувся Тарас.
— Це добре, — Олена торкнулася його плеча. — Зна— Я знаю, як це важко, коли тебе кидають заради іншого, — додала вона. — Але тримайся, ти гарна людина.
