**Тінь зради**
Шоста доби поспіль Соломія мовчала з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну суперечку. Тарас забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Соломія двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову вп’явся в ноутбук, захоплений терміновими звітами.
— Тарасе! — голос Соломії з кухні дзвенів від люті. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Пробач, кохана, — відповів Тарас, не відриваючи очей від екрана. — Зовсім закрутився. Давай замовимо піцу? Або, може, вареники?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Соломія, натягуючи пальто.
— Куди ти? — Тарас вийшов у передпокій, здивовано дивлячись на дружину.
— Пройдуся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Тарас знизав плечима і повернувся до справ. За дві години він замовив піцу, очікуючи Соломію. Але вона повернулася лиш опівночі, коли Київ уже поринув у зимовій тиші.
— Де ти була так довго? — скрикнув Тарас.
— У кафе вечеряла, — похололо відповіла Соломія.
— Сама? У такий час?
— А що тут такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти будеш мені вічно цю ковбасу згадувати? — спалахнув Тарас. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в ковбасі! — Соломія зірвалася на крик. — Ти до мене ставишся несерйозно! Зовсім не помічаєш мене! Мої слова для тебе — пусті звуки!
— Що?! — Тарас прищурився, відчуваючи, що сварку роздуто з нічого. Але, щоб не загострювати, додав: — Гаразд, поставлю нагадування у телефон.
Ця відповідь лише додала палива у вогонь. Соломія зранку мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Тарас не витримав. Підійшов, спробував обняти її, але вона різко відштовхнула його руки і пішла у спальню, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як хочеш, — пробурчав Тарас, відчуваючи, як дратівлива хвиля накриває його. На роботі й так було досить клопоту, а тепер ще й вдома — холодна війна.
Тиждень минув у гробовій тиші. У середу, у святковий вихідний, Тарас вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: млинець, сирники, каву з її улюбленою ванільною пінкою. Але Соломія зайшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розійтися, — випалила вона.
— Що?! — Тарас завмер, ніби грім ударив його. — Через ковбасу?!
— Годі про цю ковбасу! — скрикнула Соломія, стискаючи кулаки. — Я ж сказала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — уважним, турботливим. А тепер від тебе й слова доброго не почуєш!
— Та що ти несеш?! — Тарас все ще любив Соломію і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж разом ходимо в кіно, у ресторани! Так, у будні я зайнятий, але вихідні завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поруч, — холодно відрізала Соломія. — Ти десь у своїх думках. Я ніби зайва у твоєму житті.
— Зайва?! — Тарас захлинувся від образу. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти знаєш, яке в мене навантаження!
— Ось саме тому! — перебила його Соломія. — Ти завжди у справах, а результатів нема! За такий труд ти повинен тисячі заробляти, а ми як жили в цій однушці, так і живемо! Я мріяла про Карпати, а з тобою, схоже, ніколи їх не побачу.
— Соломіє, я пашу без відпочинку! — благав Тарас. — Хочу більшу квартиру, хочу у гори! Почекай трохи, все буде!
— Три роки одружені, а нічого не міняється, — голос Соломії став крижаним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.
— Тобто вийшла за мене через обіцянки? — Тарас нахмурився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене любиш…
— Люблю, але… — Соломія зупинилася, розуміючи, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Тарас дивився на сніданок, що стояв уже холодним, не вірячи, що через шматок м’яса розпадається його родина. Поки Соломія складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.
Кілька тижнів Тарас жив як у тумані. Він чекав, що Соломія повернеться, посміхнеться, скаже, що це був жарт. Але її не було. Він дзвонив, благав про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.
Отримавши позов про розлучення, Тарас зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся у собі.
Якось він випадково зустрів сестру Соломії, Дарію. Її погляд говорив, що вона знає про розлучення. Дарія ніколи не любила сестру й охоче поділилася плітками.
— Як ти? — запитала вона, дивлячись із співчуттям.
— Нормально, — вимучено усміхнувся Тарас.
— Добре, — Дарія торкнулася його плеча. — Я знаю,Вона зникла між полицями, а Тарас повернувся до свого життя, де тепер було щастя без зрад.
