Коли Маріанна виходила заміж, вона була певна: це кохання на все життя. Її чоловік, Ігор, захоплював її, і вона всіма силами намагалася бути для нього ідеальною дружиною — тією, на кого завжди можна покластися, тією, що ніколи не підведе.
Маріанна була з тих, кого неможливо не любити. Добра, щира, з сяючою усмішкою, вона завжди була готова прийти на допомогу. Навіть свекрусі, Наталії Степанівні, Маріанна допомагала без вагань. Та зателефонує, поскаржиться на біль у спині чи втому, і Маріанна вже їде до неї: прибирає, готує, бігає до крамниці за продуктами.
— Як же мені з тобою пощастило, Марічко, — зітхала Наталія Степанівна. — Син мій — не помічник, від нього й не сподіваюся нічого. Чоловіки, вони такі! Завжди мріяла про доньку, а доля подарувала мені тебе.
Маріанні було приємно чути такі слова. Вона намагалася ще більше, щоб не розчарувати свекруху. Та, власне, мала рацію: Ігор дійсно не переймався ні домашніми справами, ні допомогою матері.
Але справа була не лише в цьому. Ігор вважав, що хатня робота — не його клопіт. Маріанна, в принципі, не заперечувала, їй подобалося створювати затишок. Але проблема була в іншому: Ігор нічого не робив, зате постійно чіплявся. То підлога недостатньо чиста, то борщ несолоний.
З часом скарги ставали жорсткішими. Він почав дорікати Маріанні, що вона забагато витрачає на себе, хоча це було зовсім не так. Вона заробляла сама й ніколи не просила в нього грошей на свої потреби.
— Скільки коштує твій манікюр? — язвиво запитував він.
— Триста гривень, — тихо відповідала Маріанна, ніби виправдовуючись.
— Триста гривень щомісяця! — обурювався Ігор. — А могли б на машину відкладати!
— Але ж ти витрачаєш на спортзал, — несміливо заперечувала вона.
— Це інше! Спорт — це здоров’я, сила! А твій манікюр — марна витрата!
Скарги зростали, як сніжна куля. Згодом Ігорю не сподобалося, що Маріанна раз на місяць зустрічається з подругами в кав’ярні. Нічого особливого — звичайні посиденьки раз на місяць, але й це його дратувало.
— Навіщо тобі тусуватися по кафе без чоловіка? — бурчав він. — Сиди вдома!
Маріанна була м’якою й неконфліктною, але навіть її ангельське терпіння одного дня урвалося. Сварки стали щоденними, взаєморозуміння зникло. Через три роки шлюбу Маріанна вирішила на розлучення. Ігор спротивлявся, але не тому, що хотів зберегти сім’ю, а тому, що звик, щоб усе було за його правилами. Маріанна ж більше не могла так жити.
Зрештою розлучення відбулося. Щойно Ігор зібрав речі й пішов, зателефонувала Наталія Степанівна.
— Марічко, як так? — запричитала вона. — Чому одразу розлучення?
Маріанна зітхнула. Пояснюватися з колишньою свекрухою було останнім, чого їй хотілося. Але все ж відповіла:
— Це не одразу, Наталіє Степанівно. Усе до цього йшло. Я намагалася врятувати сім’ю, але Ігор не йде на компроміси. Його вічні докори, закиди… Я втомилася. Мені з ним важко.
— Але ви ж були такою гарною парою! — ледь не ридала свекруха. — І тебе я так люблю! Як же я тепер без тебе?
Маріанна розуміла, що зараз їй самій потрібна підтримка, але Наталія Степанівна, як завжди, перевела розмову на себе.
— Чому без мене? — м’яко сказала Маріанна. — Ми ж можемо спілкуватися. Розлучення з Ігорем не означає, що я не буду з вами бачитися. Телефонуйте, якщо щось потрібно, я допоможу.
— Ох, Марічко, яка ж ти золота! — зраділа свекруха. — Виходить, не прощаємось?
— Звичайно, ні.
Розлучення далося Маріанні нелегко. Ігор не міг змиритися з тим, що його кинули. Він, який вважав себе ідеальним чоловіком, був уражений. Але незабаром усе заспокоїлося. Маріанна з полегшенням зрозуміла, що не відчуває жалю. Ігор так виснажив її, що кохання давно згасло. А колись він здався їй чоловіком мрії. То він прикидався, то вона дивилася на нього крізь рожеві окуляри.
Маріанна почала нове життя. Ігоря вона заблокувала скрізь, щоб він не намагався втручатися. Він і не намагався, а от Наталія Степанівна відпускати Маріанну не збиралася.
За тиждень після розлучення вона зателефонувала:
— Марічко, вітаю! Як справи?
— Нормально, — відповіла Маріанна. — А в вас як?
Питання було зі— Ой, погано, Марічко! — зідхнула Наталія Степанівна. — Давлення скаче, ледве ходжу. Попросила Ігоря привезти ліки, а він відмовився!
Маріанна зрозуміла натяк. Вона була доброю і не могла залишити літню жінку в біді.
— Я привезу, Наталіє Степанівно, — сказала вона. — Напишіть, що потрібно, за годину буду.
— Ох, рятівнице моя! — скрикнула свекруха. — Знала, що на тебе можна покластися!
Маріанні довелося відкласти свої справи, купити ліки і їхати до Наталії Степанівни. Там вона, як завжди, випила чаю, вислухала скарги і поїхала лише через дві години.
Але надія на те, що свекруха дзвонитиме рідше, виявилася марною. Наталія Степанівна почала звертатися до Маріанни постійно: то продукти потрібні, то прибрати, то ще щось. Одного разу вона попросила відвезти її до торгового центру, і тут Маріанна не витримала.
— А чому Ігор не може допомогти? — спитала вона.
Наталія Степанівна щось невиразно пробурчала, і Маріанні стало соромно. «Їй же важко, а я чіпляюся», — подумала вона.
Так Маріанна бачилася зі свекрухою частіше, ніж з власною матір’ю. Наталія Степанівна дзвонила несподівано, вимагаючи термінової допомоги. Якщо Маріанна не могла приїхати, свекруха так страждала, що та здавалася, скасовувала плани, переносила зустрічі.
Адже, як кажуть, ми у відповідальності за тих, кого приручили. Маріанна сама дала свекрусі зелене світло, пообіцявши допомагати. Але вона не очікувала, що та так безцеремонно скористається її добротою.
Все могло тривати безкінечно, але Наталія Степанівна саме все зіпсувала.
Одного разу вона знову подзвонила:
— Марічко, тут сестра моя приїхала. Завтра на дачу хочемо, відвезеш нас?
— Тільки не рано, — втомлено відповіла Маріанна.
— Ох, ми хотіли пораніше… О дев’ятій ранку підійде?
— Гаразд, — погодилася Маріанна, мовчки попрощавшись з вихідним.
— Дякую, рідненька! Що б я без тебе робила!
Маріанна хотіла покласти трубку, але раптом почула голос сестри свекрухи:
— Ну що, погодилася?
Напевно, Наталія Степанівна забула завершити дзвінок. Маріанна не любила підслуховувати, але розмова була про неї, і вона не втрималася.
— Звісно, погодилася! — хмикнула свекруха. — А куди вона подінеться?
— І як тобі це вдається? — здивувалася сестра. — З сином розлучилася, а до тебе бігає.
— Бо наївна, — різко відповіла Наталія Степанівна. — Усім догодити намагається. Я навіть рада, що вони з Ігорем розлучилися, йому потрібна жінка розумніша. А ця нехай мені допомагає. Краще я її навантажу, ніж сина. Йому нову сім’ю будувати, а на неї хто подивиться?
Маріанна задихнулася від обурення. Вона скинула дзвінок, відчуваючи, як гнів кипить у грудях. Вона допомагала від щирого серця, а свекруха так про неї думає!
Вранці Маріанна нікуди не поїхала. Спала до обіду, насолоджуючись тишею. Прокинувшись, побачила десяток пропущених від Наталії Степанівни.
— Пробачте, проспала, — солодко проспівала Маріанна в трубку.
— Як же так? Ми ж домовилися!
— Вже виїжджаю, за п’ятнадцять хвилин виходьте!
— Ми давно готові, — буркнула свекруха.
Маріанна хмикнула, налила собі кави й влаштувалася зручніше. За п’
