– Ні, я не поїду на у свій єдиний вихідний на край світу, аби поїсти домашніх пирогів! – Кричав Микола. – Все. Питання закрито. Тим більше я завтра з хлопцями йду в сауну.
Я ледве не заплакала. – Але ж у моєї мами день народження! Вона тиждень готувалась. Й тебе хоче побачити!
– А я її, знаєш, якось не дуже. Знову мені цей брудний мішок з картоплею в машину запхає – в мене потім весь багажник у піску. Ні, дякую. Їздили – знаємо!
– Й що мені тепер сказати мамі?! Що ми не приїдемо, бо в тебе похід у сауну?! Що вона може собаці святковий торт згодувати?!
– Не знаю. – Сказав Микола, одягаючи куртку. – Роби, як знаєш, а мені ніколи.
Звичайно, мамі я нічого не сказала. Встала наступного дня о шостій ранку й найпершим автобусом поїхала в рідне село. Коли я виходила, Микола навіть не прокинувся, щоб мене провести.
На вулиці мороз, заметіль. Але я їду, бо як мамі сказати, що на її день народження ніхто не приїде? В неї ж крім нас з Миколою та Андрія з Галиною нікого немає, але останні точно не приїдуть.
Андрій – мій молодший брат, а Галина – його дружина. В неї теж характер нелегкий, адже це вона не дозволяє братові спілкуватись з мамою через те, що та замало грошей подарувала їм на весілля. А звідки в мами гроші? Вона вдова, ще й пенсіонерка – подарувала скільки мала. Але Галині того не зрозуміти. От вона й не дозволяє Андрієві їздити до мами.
– А де Микола? – Питає мама, докладаючи мені ще салату. – Я вас двох чекала.
Я опускаю очі додолу – адже говорити нічого.
– Та він… щось прихворів трохи, – брешу я, – та я й сказала, щоб дома відлежувався.
– Бідолашний! – Мама сплескує в долоні. – Я дам тобі дві баночки малинового варення – нехай лікується.
В мами я побула кілька днів. А коли повернулась, мене очікував сюрприз – інша жінка в нашій квартирі. Як виявилось, Микола вже давно мені зраджував. Що ж, я розлучилась з чоловіком. Після того, як проаналізувала його бездушне ставлення до моєї мами в мене навіть сумнівів не було, що я вчинила правильно.
Але доля посміхнулась мені й за пів року після розлучення я познайомилась з Денисом. Він одразу підкупив мене своєю добродушністю. Й мамі він сподобався.
«Хороший хлопець! – Сказала вона – Й очі такі добрі-добрі.»
Але найбільше мене здивувало те, що коли ми побрались, Денис не тільки не був проти того, що їздити до моєї мами в гості, а й сам пропонував запросити її до себе. Микола б так ніколи не зробив.
Пройшло два роки нашого спільного життя. Мама почала більше хворіти й Денис запропонував взяти її жити до нас.
Саме тоді я зрозуміла, що з цим чоловіком можу відчувати себе в безпеці, адже людина, яка здатна так переживати за тещу ніколи не образить дружину.
