**Зраджене довіря: історія про зраду, яку не пробачити**
— О, Марічко! Привіт, серденько, — зніяковіла свекруха, відчиняючи двері. — Ми ж чекали тебе лише післязавтра.
— Добрий вечір, Ганно Михайлівно, — спокійно відповіла Марія, обіймаючи жінку. — На роботу треба виходити в понеділок, відпустку скоротили… Вирішила повернутися раніше.
Мій чоловік із сином у вас?
Свекруха завагалася.
— Данило тут, а от Олег… він поїхав проводжати свою колегу, Тетяну. Ви ж не розмовляли?
Тепер черга здивуватися перейшла до Марії.
— Він не відповідав на дзвінки. А хто ця Тетяна, якщо не секрет?
— Та нічого особливого… — заніміла Ганна Михайлівна. — Олег привіз Данилка на вихідні, а Тетяна… вона просто сиділа в авто. Я… я запросила її на чай із пирогом.
— Ну звісно, як же не запросити… А де вони зараз? Давно пішли?
— Години дві тому, — відповіла свекруха, опустивши очі.
— Чудово, — холодно кинула Марія й пішла до сина.
Усередині кипіло. Вона обняла п’ятирічного Данилка, забрала його і, стисло попрощавшись, поїхала додому. У дорозі син радісно розповідав:
— Ми з татом і тітонькою Тетяною їли морозиво, каталися на гойдалках і ходили до бабусі. Було весело!
Марія ківтала, але думки крутилися, наче вихор. Вперше за десять років вона поїхала у відпустку сама — виграла путівку до санаторію за довголітню працю. У неї був шанс поправити здоров’я, підірване гастритом та виразкою. Олег казав:
— Їдь. Мама допоможе, я впораюся.
Вона сумнівалася, але він переконав. А тепер її син розповідає про затишну кав’ярню з «тітонькою Тетяною». Та сама Тетяна, про яку вона нічого не знала, вже, виходить, катається з їх сином і п’є чай із її свекрухою.
Опівночі задзвонив телефон.
— Марієчко, привіт… Телефон сів, вибач… — пробурмотів Олег.
— Привіт. Ти де?
— У мами. Із Данилом лишилися на ніч. Усі вже сплять…
— Дуже цікаво. Дивно, що ось я, наприклад, лежу вдома. Данило спить у своєму ліжечку, а тебе поруч немає. Ти, випадково, не у шафі?
Сказано було стримано, але з лютью в голосі.
Олег завис у тиші, а потім скинув дзвінок.
За сорок хвилин він був на порозі.
— Не починай скандал. Все одно дізналася… Так, Тетяна існує.
— Ти що, з глузду з’їхав? Ти притягнув цю жінку до своєї матері? Ти дозволив моєму синові проводити з нею час?!
— Я хотів зрозуміти, чи підійде вона нам. Моїм батькам, Данилові…
Марія ледь не впала від шоку. Це не сон. Це її реальність.
— Ти… хочеш вписати свою коханку в сім’ю? Що далі — познайомиш і зі мною?
— Не перебільшуй. Я не знав, що ти приїдеш.
Сльози бризнули з очей. Не тому, що зрадив. А тому, що не покаявся. Говорив, ніби обира— Не перебільшуй. Я не знав, що ти приїдеш.
