То́му при́нцеві ви́йшло не так…
Соломія зустріла Тара́са, коли́ він щойно поверну́вся зі́ служби. Хло́пець бу́в на́че зійти́й з обкла́динки журна́лу — висо́кий, стате́чний, із загадо́чними зелени́ми очи́ма та гу́стими кучеря́вими кудла́ми. На́ його́ фоні Соломія здавала́ся просто́ю, хоча́ й гарнень́кою — світле́ воло́сся, струнка́ фігу́ра, лагі́дна усмі́шка. Вона́ не ві́рила свої́й долі́ — адже́ з усіє́ї компанії він обрав́ саме́ не́ї.
— Та що́ він у тобі́ знайшо́в? — шепоті́ли подру́ги. — Такі́ красуні́ не затри́муються. Пома́нить — і проща́й.
Але Соломія лише́ посміха́лася — вона́ ві́рила в їхню́ любов. Разом ходи́ли в кіно́, на́ вечірки́, зустріча́лися з друзями́. Тара́с не си́пав компліме́нтами, але́ був поряд, і його́ до́тик запамо́рював. Коли́ вона́ вперше́ привела́ його́ додо́му, матір — Ганна́ Олеќсандрівна — насу́пилася. Пізніше́, лиши́вшись наодинці́, промови́ла:
— Красни́й чоловік — чужу́ чоловік, до́ню. Такі́ рі́дко лиша́ються ві́рними. Не спіши́ із весі́ллям, перевір його́. Наче він… з ви́ставки.
Соломія обра́зилася. Вона́ ві́рила в почуття́ Тара́са, не хоті́ла слу́хати су́мніви. Та матір все ж посі́яла в ній триво́гу.
Помалу́ Тара́с поча́в міня́тися. Спо́чатку — спортза́л, поті́м — басе́йн, а да́лі — но́ві компанії. Соломія, щоб бу́ти поруч, теж записа́лася на тренува́ння, але́ почува́ла себе́ нія́ково біля смагля́вих, підка́чаних дівча́т. Тара́с заціка́влено позира́в на них, а вона́ все ча́стіше йшла́ додо́му ра́ніше, прихо́вуючи сльози́.
— Та ти хворя́чка, — усміхну́вся він одного́ разу, коли́ вона́ застуди́лася після басе́йну. — Кра́ще сиди́ вдома́ з кни́жками.
Слова́ обі́рвали се́рце, і Соломія згада́ла матір. Вона́ вже відчува́ла — Тара́с охоло́джував. Де́далі більше він пішов́ само́тній, не дзвони́в, не запро́шував, не поясню́вав. А одного́ дня — просто́ зник. Переста́в відповіда́ти.
— Не телефо́нує? — запита́ла матір.
— Ні… — прошепта́ла Соломія і відверну́лася до стіни́.
— Ану́ ж злізай із лі́жка! До перука́рні — руш! — наказа́ла Ганна́ Олеќсандрівна. — Но́ва зачі́ска — пе́рший крок до но́вого життя́. А поті́м поши́ємо су́кню, ти в мене вмі́ла.
Вони́ купи́ли ткани́ну, Соломія малюва́ла фасо́ни, стара́лася відволекти́ся. Чу́ти було́ про но́вих дівчи́н Тара́са, але́ вона́ трима́лася. А коли́ через кі́лька ти́жнів з’яви́лася на́ танцях — у но́вому о́бразі, легка́, струнка́, сяю́ча — всі оберта́лися. Її поміча́ли.
Один хло́пець, Богда́н, скро́мний і не ду́же примі́тний, поча́в залиця́тися. Не кра́сень, але́ його́ о́чі диви́лися лише́ на Соломію — тепло́ та щи́ро. За мі́сяць він зроби́в пропози́цію.
— О́т це́ я розумі́ю — чоловік! — сказа́ла матір. — Поко́хав — одру́жується. А ти?
— Я́ зго́дна, — ти́хо відповіла́ Соломія.
— Лю́биш його́?
— Як же́ не люби́ти? Він до́брий, працьови́тий, ві́рний. Я йому́ потрі́бна — і ті́льки я.
Весі́лля було́ душе́вним. Соломія і Богда́н почали́ з нуля́: пе́рший стіле́ць, пе́рша ми́ска. Чере́з рік народи́лася доне́чка, ще́ че́рез три — сино́к. Сім’я́, турбо́та, ща́стя.
Про Тара́са вона́ більше не ду́мала. Хі́ба що чу́ла в розмо́вах, що він ки́нув жі́нку, пішов́ до коха́нки, зно́ву гуля́є. Соломія лише́ усміха́лася:
— Та яки́й він мій був? Так… юна́цький епізо́д. Неха́й буде́ щасли́вий, якщо́ зможе.
А вдома́ її че́кали ді́ти та чоловік. І ма́ма — мудра́, до́бра, найрі́дніша. Та, що колись́ врятува́ла її ві́д справжньо́ї біди. Та, завдяки́ якій́ Соломія знайшла́ своє́ тихе́, справжнє ща́стя.
Ма́мо… бу́дь подо́вше. Без тебе́ — не так світло́…
