— Вже пізно сперечатися. Треба вирішувати, що робити далі. Потрібно оплатити навчання Олесі, хоча б за перший курс. Вона у нас розумна, підтягне знання й переведеться на бюджет, — втомлено промовила Оксана, дивлячись на чоловіка.
Андрій знизав плечима, ніби мова йшла не про нього.
— Андрію, ти взагалі мене чуєш?
— Так, — буркнув він, не відводячи очей від телефону.
— Тоді треба продати мотоцикл. У мене колега цікавився. Продамо, а гроші підуть на Олесине навчання.
— Ні, Оксано. Мотоцикл не продаємо, — різко відповів Андрій, змусивши дружину завмерти від несподіванки.
— Це ще чому?
Відповідь вдарила у саме серце.
Оксана завжди вірила, що сім’я — це фортеця, збудована на довірі й компромісах. Вони з Андрієм прожили разом двадцять три роки, пережили труднощі, збудували дім у передмісті Черкас, виростили доньку. Але останнім часом усе змінилося. Андрій став дратівливим, замкнутим. Оксана думала, що це через смерть його брата Івана, з яким вони були дуже близькі.
Іван залишив дружину Марію й сина Данила. Оксана й Андрій допомагали їм, часто на шкоду собі. Та ця історія стала останньою краплею.
— Я обіцяв мотоцикл Данилові, — кинув Андрій.
— Чекай… Як ти міг? Ми ж домовилися продати його для Олесі! — Оксана відчула, як кров прилинула до обличчя.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на сімейній нараді, коли Олеся закінчувала школу! Вона обрала складну спеціальність, з високим балом!
— Тоді я не знав, що Іван помре, а Данило залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці вона не потрібна?! — Оксана намагалася достукатися до чоловіка, але він мовчав, опустивши очі.
Вона вирішила, що він погодився, і зайнялася справами: дізнавалася, як оформити контрактне навчання для Олесі. Дні минали в клопотах.
Вечором, накриваючи стіл до вечері, Оксана почула дзвінок телефону. На екрані — номер Марії.
— Оксанко, величезне дякую за подарунок! — голос удови був сповнений радості.
— Який подарунок? — здивувалася Оксана.
— Мотоцикл! Андрій подарував його Данилові. Ти б бачила, як він щасливий! З дитинства мріяв про байк, Іван обіцяв подарувати на вісімнадцять. А після його смерті… звідки в нас гроші? А Андрій виконав мрію сина! Дякую вам!
Серце Оксани стиснулося.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, Оксанко. Андрій подарував його Данилові. Ти не знала?
Оксана мовчала, не здатна вимовити слова. Цей мотоцикл вони з Андрієм купили три роки тому на спільні заощадження. Вона погодилася на покупку за умови: якщо знадобляться гроші для Олесі, його продадуть.
У голові спалахнула нещодавня розмова з донькою:
— Мам, я все з’ясувала, треба внести передоплату.
— Звісно, Олесю, ми з татом все вирішили. Завтра покупець приїде дивитися мотоцикл…
Тепер ці слова звучали як глум.
— Гаразд, чую, ти зайнята, — сказала Марія й поклала трубку.
Коли Андрій увійшов у дім, Оксана сиділа на дивані, стискаючи телефон.
— Андрію, мені дзвонила Марія. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він завмер, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без мого дозволу? Потайки?!
— Оксано, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Андрію! Ми купували його разом, з умовою, що продамо для Олесі!
— Та що ти заладила про навчання! — гаркнув він. — Не розумієш? У мене немає сина. Ти народила мені тільки доньку. А Данило — справжній хлопець. Я обіцяв Іванові піклуватися про нього, як про рідного.
— Серйозно?! — голос Оксани затремтів від болю. — Олеся для тебе не спадкоємиця? Не рідна?
Із коридору почулися кроки. Олеся стояла в дверях, бліда, з очима, повними сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав небожа? — її голос тремтів.
— Навчання — не головне, — буркнув Андрій. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Данилові ніхто байк даром не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Олеся, розвернулася й пішла до своєї кімнати, грюкнувши дверима.
— Подивися, що ти наробив! — Оксана ледве стримувала гнів.
— Оксано, я втомився. Ти завжди незадоволена. Я втратив брата, Данило — батька. Ти цього не розумієш?
— А ти, схоже, втратив доньку, — холодно відповіла вона.
Останні місяці Оксана помічала, як Андрій віддаляється. Він затримувався на роботі, став потайливим, часто відвідував Марію.
— Просто підтримую її, вона сама, — говорив він. — Данило просив допомогти з мотоциклом, він вчиться на автослюсаря, любить техніку.
Оксана й сама допомагала Марії: оформляла докуАле навіть те, що вони пережили разом, не стало запорукою від вірності, коли в серці одного зникла любов.
