**Щоденниковий запис**
Він хотів покарати дружину, але виявився нікому не потрібним.
Після підвищення Олени на новій роботі в банку її характер різко змінився. З тихої та лагідної жінки вона раптом стала дратівливою, гострою, вимогливою. Олег, її чоловік, не розумів: «Звідки стільки претензій? Раніше все було добре». Олена докоряла йому за бездіяльність вдома — мовляв, чому все на ній: й готування, й дитина, й прибирання. А Олег проблеми не бачив. Він думав: «У панельній трикімнатній у Чернігові роботи для чоловіка нема. Полиці висять, крани не течуть. А варити — не чоловіча справа». Він раз попросив борщ, натякнув — і отримав у відповідь: «Почисти овочі — тоді зварю». Він спалахнув: «Сама почисти! Ти ж жінка!» Олена все частіше затримувалася на роботі, а сина з садка тепер забирали останнім. Олегу було шкода хлопчика, але самому йти? А раптом попросять шафу переставити або трубу полагодити?
Йому здавалося, що дружина перестала його цінувати. Він все частіше бурчав: «Нащо тобі було це підвищення? Сиділа б тихо — і все було б як раніше». Олена спокійно відповідала: «То повертайся у відділ розвитку, домогайся свого підвищення, заробляй більше — я піду назад, варитиму борщі й сидітиму з сином. Але на наші дві зарплати не прожити. Моя мама раніше допомагала, тепер — свої потреби». Олег лише злився: «Їй же в голову вліз ремонт робити!»
Сам він, правда, не прагнув кар’єрного зростання. Бачив, як керівник працює без вихідних, і казав: «Ні, дякую. Я відробив своє — і додому». Але чим більше він чув докорів від Олени, тим сильніше в ньому клекотіла образа. Він вирішив: «Раз хоче бути начальницею, нехай відчує, що таке самотність». Він став частіше залишатися на роботі. А потім завів роман із колегою з бухгалтерії — із Ганною. Вона була простою, не красунею, але з апетитними формами, ніжним голосом і невичерпними варениками.
У Ганни був маленький син, але Олега це не бентежило. У неї він почувався потрібним: теплий плед, гаряча вечеря, погляди з захопленням. Вони бачилися все частіше. Тим часом Оленина мати стала забирати онука з садка — Олена з головою пірнула у важливий проєкт. Олег тішився: «От і добре. Вона не готує, а я не голодую. Ганна й годує, і хвалить. Все чесно». Тільки ось у Ганни були свої правила. Коли Олег приходив без цукерок, парфумів чи грошей на «щось приємне» — вона хмурилася. Вечеря ставала простішою, а ласка — холоднішою.
Олега це непокоїло, але він тішив себе: «Та й нехай. Вона не вимагає любові — лише уваги й трохи грошей. А от Олена дізнається, що я йду — ось тоді заспіОлег стояв на сходах, розуміючи, що його гординя привела його до самотності, якої він ніколи не хотів.
