Пізно зрозуміла: назад шляху нема
— Ну от і все, Ганно Василівно, підлікували ми вас, поради дали. Тепер головне — не запускати, бережіть себе, — лікар усміхнувся, поплескав її по плечу й чемно притримав двері, щоб вона вийшла з валізами.
Ганна відчула, як у горлі завмер ком. Хоч і лежала в лікарні через неприємності, але їй тут навіть трохи сподобалось. Хоч трішки перепочила. А все тому, що останні роки вона вичавлювала себе, наче лимон. Працювала, як віл, боялась навіть вихідний попросити. Тиск, запаморочення, слабкість — все ігнорувала. У підсумку опинилась у лікарні з нервовим зривом і проблемами з серцем. Місяць лежала, матір ледве не впала поруч із переживань.
А от Ярику, її чоловікові, було байдуже. Ніби й не помітив, що дружина зникла. А може, й справді не помітив — варто було Ганні поїхати, як у їхнє житло тут же в’їхала свекруха. З каструлями, ганчірками й нотаціями.
— Ганнусю, ти ж розумієш, наш Ярик — як дитина. Ну хто за ним догляне, як не я? У тебе мати є, вона з тобою, а я за синочком побуду, — щебетала свекруха в трубку.
Ганна стискала зуби. Усе, чого вона роками вчила чоловіка — пішло під ніс. Самостійність, допомога по дому — все розчинилось, як цукор у чаї. Знов вона лиха відьма, а його матуся — добра фея, яка «рятує» синочка від тиранії дружини. Хто кого тиранив — ще питання.
Згадувати перші роки шлюбу було болюче. Тоді свекруха взагалі не випускала їх із-під свого нагляду. Навіть у спальню дзвонила: «Ви спите? А може, у вас там щось не так, як треба?» Жах.
А познайомились вони кумедно. Ганна тоді вийшла з дому після сварки з «подругою», яка виявилась зрадницею. Ішла вулицею, думала, як життя несправедливе — і раптом на неї мало не впав чоловік із дерева. Точніше, гілка. Підняла очі — а там Ярик, застряг.
— Ви що, з глузду з’їхали? Хочете розбитись? — обурилась вона.
— Кота рятував! — ображено буркнув він.
Кота, звісно, не було. Барсік втік, а от Ярик лишився. Ганна принесла драбину й мотузку, допомогла злізти. Так і познайомились. Так і почалась їхня історія — гарна, але з гниллю.
Після весілля Ганна швидко зрозуміла, що чоловік не просто безпорадний. Він — дитина. Ні посуд помити, ні сміття винести. Усе — з нявканням. А вона тягла все на собі: іпотека, робота, хвора мати. Він ж скаржився своїй мамі, а та — їй. У підсумку Ганна взялась за виховання чоловіка наГанна глянула на телефона і прошепотіла: “Живіть собі на здоров’я, а моя свобода варта більшого.”
