Таємничий гість у саду
Соломія прокинулася від пронизливого крику сусідського півня. «От знову він!» — з досадою подумала вона. Птах замовк, але сон вже втік, залишивши лише неясний тривожний присмак. Соломія повернулася на старій скрипучій ліжку, відчуваючи вогкість простирадла і легкий голод. Ранкове сонце, що пробивалося крізь вицвілі занавіски, било просто в очі, збільшуючи роздратування.
Вона неохоче підвелася, здригуючись від холоду. Вмиватися крижаною водою з криниці Соломія вже звикла, а от мити посуд у холодній воді досі було мукою. Будинок тітки Олени, де вона гостювала, не мав гарячої води. Старий, зношений часом, але рідний, цей дім зберігав спогади про дитинство її батька та тітки. Його збудував ще дід, і кожна скрипуча дошка тут дихала історією.
Після смерті діда та бабусі Олена залишилася в домі сама. Її дочка поїхала за кордон, син навчався у столичному університеті. Соломія, вирішивши подарувати тітці товариство і сама поринути у ностальгію, приїхала в село на другому тижні відпустки. «І мені приємно, і тіті не самотньо, та й допомога якась», — думала вона, збираючи валізу.
Господарство не вимагало багато праці. П’ять років тому батько Соломії, Борис, замінив стару піч на газовий котел, полегшивши побут. Але Соломія все одно сумувала за тими часами, коли дім гріла жива піч, а в повітрі пахло дровами. Робота в городі була нескладною: полив, прополювання — усе це вона робила з несподіваним захопленням, немов повертаючись до забутого ритму життя.
Напередодні тітка поїхала до сусіднього села на три дні — чи то на поминки, чи то на свято, Соломія не вникала. Олена наказала «придивитися за домом», але що це означало, вона уявляла нечітко. Хатньої худоби в господарстві не було, молоко й сметану тітка купувала у сусідів. Город? Це вже увійшло в звичку. Отже, можна присвятити день собі — прогулянкам, читанню, тиші.
Соломія вийшла в сад, зірвала стигле яблуко і з усмішкою вдихнула свіже ранкове повітря. Відпустка в селі була незвичною. Торік вона грілася на морському узбережжі, а два роки тому подорожувала за кордоном, але цей старий дім у крихітному селі під Житомиром був особливим, рідним. Легкий вітерець приніс дивний звук, схожий на шелест або стогін, що пробився крізь спів птахів.
Соломія насторожилася й пішла на звук. Заглянула за теплицю — нікого. Обійшла город — тиша. Лише рудий сусідський кіт зіскочив з паркана й щез у траві. Біля плоту звук став голоснішим. Соломія завагалася: вийти на вулицю в домашньому? Махнувши рукою, вона пройшла крізь зарослі кропиви чорним ходом. Сад ряснів яблунями й грушами, за ними тяглися кущі вишні й обліпихи, а вздовж дому цвіли малина й смородина.
У заростях жимолості, переплетеної з ліліями, Соломія завмерла. У високій траві лежав молодий чоловік. Її серцеВисокий, зі збитим коліном, він лежав непритомний, і Соломія миттєво зрозуміла, що перед нею — не просто випадковий прохожий, а людина, яка змінить її життя назавжди.
