Двері у стару хрущовку в одному з київських спальних районів відчинилися майже одразу — ніби господиня вже давно чекала на візитера. На порозі з’явилась худенька бабуся років вісімдесяти з жвавими, пронизливими очима.
— Добрий день, — чемно промовив молодий чоловік, ледь посміхаючись.
— І тобі здоровенькі були, сину, — кивнула бабуся. — Заходь, не стій на сквозняку. То з соцслужби чи звідки?
— Ні, бабусю. Я — від фірми, що водоочисткою займається. Встановлюємо новітні фільтри. Після них вода з крану — ніби з джерела, чиста, як у давнину, коли можна було пити прямо з річки.
— Ого! — бабуся підняла брови. — Значить, водяник ти, що річку чиститимеш? Справа добра. Заходь.
Хлопець акуратно витер черевики об старенький килимок і зайшов у квартиру.
— Можна не роззуватися? — спитав він, поглядаючи на витертий лінолеум у коридорі.
— Та звісно, не переймайся, донька в мене помиє. Вона ж молода, а я вже стара карга. Не до прибирань мені.
— Що ви, бабусю! Ви ще як огірочок! Навіть рум’янець на щоках! — промовив хлопець із звичною брехливою ввічливістю. — А де кухня? Хочу «товар обличчям» показати.
— Ой, підлещуєшся, а приємно. Я ж себе в дзеркалі літ десять не бачила — донька повісила їх так високо, що мені й маківки не розгледіти. Ходімо, покажу тобі твоє поле чудес.
Кухня була крихітна, але охайна. Чайник блищав, на підвіконні — пара гераній та блюдце з м’ятою. Бабуся сіла, а хлопець взявся за роботу: відкручував, закручував, наливав воду у баночки, показував фільтри й радісно коментував різницю між «брудною» та «очищеною» водою.
— Куплю твій фільтр, — раптом сказала бабуся. — Та спершу давай чаю поп’ємо. Самоті не люблю — несмачно воно. А з людиною — чай як мед. Хвилин п’ять, не більше.
Хлопець задумався, але кивнув. Бабуся спритно вкип’ятила фільтровану воду і заварила чай — ароматний, з дивними, чарівними нотками.
— Родина в тебе є, сину? — запитала вона, розливаючи по чашках.
— Ні, холостий.
— І слава Богу. Ще зарано тобі діточок. Чай смачний?
— Дуже. Де ви такий берете? Я б собі теж прикупив.
— Мені його русалки на день народження дарують, — посміхнулась бабуся.
Хлопець усміхнувся. Вирішив пожартувати у відповідь:
— А ви чого це так усім двері відчиняєте? Нині такі часи — шахраїв повно.
— А чого мені боятися, голубчику? Я своє вже відбулася. У мої роки вже сама час людей лякати, а не тремтіти. Тим більше таких, як ти.
У цю мить хлопець відчув дивну легкість у голові. І… розговорився:
— Та кому ця вода потрібна! Я ці фільтри за п’ятдесят гривень купую, а продаю по триста. Інколи й воду «підфарбовую», щоб ефект був. Так більше платять. Ось і ходжу по бабусях, кашку на вуха вішаю…
Сам не зрозумів, як це вирвалося.
— Ось і добре, — кивнула бабуся. — Чай у мене, як казала, чарівний. Русалки збирають. Хто його п’є — той брехати не може.
Хлопець схопився.
— Що за… що ви зробили?!
— Та нічого особливого. Ти ж сам говорив, що водяник. Так от, тепер ти й справді ним станеш. Наш річковий водяник зовсім заклопотаний — сам не встигає. Тож будеш йому допомагати: воду чистити, рибу годувати, за тиною стежити. Відпрацюєш десять років — може, повернеш людську подобу. А поки що — ласкаво просимо у стихію води.
Хлопець не встиг і скрикнути, як почав стрімко перетворюватися на краплю, потім на імлу, потім на легеньку хмаринку, яка миттєво зібралася у сріблястий струмочок і плюхнулася у мідний таз.
— Ось і добре, — сказала бабуся, виливаючи воду у раковину. — Влаштувався хлопчина. Мрії збуваються. Ось той, що лічильник електрики приходив міняти — тепер блискавки по небу направляє. Стихія повітря. А ти — води. Познайомитеся.
Вона поставила чашки у раковину, тихенько наспівуючи. Потім глянула на себе у затемнене скло кухонного серванта.
— Чому не відбиваюся, чому не відбиваюся… — передражнила вона колишнього «продавця».
— Та тому що старша за всі дзеркала у цьому будинку. Літ триста вже, як мінімум. Донька-то знає, тому й повісила вище — щоб нікого не лякати. Не кожна правда людям зранку потрібна. А я — живу. І лад наводжу. Стихії ж безладдя не люблять.
Бабуся підійшла до вікна, глянула на небо і знову усміхнулася:
— Справедливість мусить бути. Навіть якщо її доводиться заварювати у чайнику.
