Сумка, яка змінила все: випадкова зустріч після розлучення й порожнечі
Мар’яна поверталася додому з вечірки. Трохи посиділи з подружками у кав’ярні, потішилися розмовами про життя. Усі, крім неї, були заміжні, тому розійшлися досить рано. У особисте Мар’яни ніхто не ліз — нещодавно вона пережила болісний розлучення. Ще добре, що дітей не встигли завести…
Вона йшла тихою, майже безлюдною алеєю через парк. Ще не зовсім стемніло, а ліхтарі вздовж доріжки світили яскраво. Раптом позаду почулися кроки. Мар’яна прискорила хід — дуже хотілося швидше вийти на людну вулицю. Та не встигла.
Хтось різко висмикнув її сумку з плеча. Та зісковзнула й зникла в темряві. Мар’яна зупинилася… і несподівано засміялася.
— Дівчино, у вас все гаразд? — здивовано запитав чоловік, що вийшов їй назустріч. — Допомога потрібна? Може, швидку?
Він явно не розумів, чому вона сміється після пограбування.
— Усе в порядку, — відповіла Мар’яна. — Мені щойно вкрали сумочку.
— Як вкрали? Треба дзвонити! Поліція, охорона — що завгодно!
— Не варто. Щоб люди займалися своєю справою. У ній були дрібниці — дзеркальце і помада. Телефон у кишені. Уявіть розчарування грабіжника?
Тепер засміявся і він.
— Може, сумка дорога?
— Та ні. Дешева. Купила їй племінниці на п’ятнадцятиріччя, а сьогодні раптом вирішила «вигуляти». Виходить, знову шукати подарунок…
— Вас провести до виходу? Я б сам краще пройшов іншою дорогою — раптом той самий злодій вирішить і мене порадувати.
— Підем разом. Тут усього кілька десятків метрів.
— Ось ми й вийшли. До побачення.
— А ми ще побачимося?
— Сподіваюся. Я — Богдан.
— Мар’яна. Дякую, що провели.
Вони обидва знову засміялися — і розійшлися.
— Бодю, де ти так довго був? Я вже почала хвилюватися, — почувся голос його матері, коли він повернувся додому.
— Мам, я тепер буду приходити пізніше. Приблизно як сьогодні.
— Щось трапилося?
— Ні, усе гаразд. Просто трохи затримався. Приніс усе, що просила.
— Дякую. Ти б не приходив кожного дня, твоя Оксана, мабуть, не в захваті…
— Не хвилюйся. Зараз ти не можеш виходити, от я й допомагаю. Коли тобі до лікарні? Мені відгул треба взяти.
— Швидше б цей гіпс зняти…
— Поки тобі не можна напружуватися. Я все зроблю. Час вечеряти.
— Я приготую…
— Сиди, мамо. Все сам.
Вони повечеряли, і Богдан пішов. Усю дорогу він думав про Мар’яну. Про випадкову зустріч. Про той сміх у парку.
З Оксаною його вже ніхто не чекав. Місяць тому мати впала, зламала ногу — а в той же день вони з дружиною збиралися на весілля її двоюрідної сестри в інше місто. Та плани зірвалися — мамі була потрібна термінова допомога. Лікарня, гіпс, клопоти. Оксана дзвонила, кричала, погрожувала розлученням. Богдан спочатку відповідав, заспокоював. Потім сів телефон. Він повернувся додому під ранок. Оксана влаштувала скандал:
— Твоя мати спеціально обрала цей день! Вона з самого початку проти мене!
— Це неправда!
— Ти носишся з нею як з кришталевою вазою!
— Вона моя мама. Їй вже за шістдесят. Вона одна.
— Мої батьки ще в п’ятдесят молоді! А твоя — вже стара! Я хочу жити для себе! А ти не даєш!
— Ти могла поїхати сама. Без тебе свято не розвалилося б.
— Її могли відвезти лікарі! Не обов’язково було тобі летіти!
Слово за слово — і дійшло до розлучення. Богдан не відмовився від матері. Оксана зібрала речі… точніше, він сам їх зібрав. Вона не подумала, що залишилася без житла.
Мар’яна повернулася до своєї маленької однокімнатної квартири. Батьки купили її, коли вона вступила до інституту. Рік вона жила тут із чоловіком. Півроку — як у казці. А потім почалося.
Вона не відразу зрозуміла, що він гральний залежний. Зарплата зникала, настрій стрибав. Усе відкрилося, коли свекруха прийшла й вимагала прописати сина. Мовляв, «час брати відповідальність».
— Він у нас усе продав, — зізналася свекруха. — Тепер ти за нього у відповіді.
Мар’яна відмовила. Розлучення пройшло через суд, із скандалами. Лише коли замки змінила й речі виставила — відчепилися.
Богдан не міг забути випадкову зустріч. Він почав приходити в той самий парк у різний час — сподіваючись побачити її знову.
І одного разу:
— Дівчино, це не ви втратили сумку у парку?
— Я! Ви знайшли?
— Знайшов. Але не сумку…
З цього все й почалося. Мар’яна працювала неподалік від домівки Богданової матері. Жили вони в одному будинку, але у різних під’їздах. Збіг?
Він розповів матері про розлучення. ПізніВони разом пішли пити каву, і з того дня почалася їхня справжня історія.
