В ліфті їхав Олег, навіть не підозрюючи, що ця звичайна поїздка перетворить його зиму. В кутку стояла молода жінка у сірій куртці, тримаючи за ручку дівчинку років п’яти. Та уважно підняла на нього свої великі блакитні очі, а потім раптово широко посміхнулась.
“Ти їдеш на роботу?” — без сорому запитала вона.
“Соломійко, з незнайомцями треба на ‘ви’,” — ніжно поправила її мати, вибачливо посміхнувшись чоловікові.
Олег усміхнувся у відповідь і кивнув.
“Так, їду в офіс.”
“А лист Святому Миколаю вже написав?”
Він розсміявся. У ці казки він не вірив навіть у дитинстві, але розчаровувати малу не став. Вона гордо простягнула йому зім’ятий картон. Він машинально поклав його в кишеню і, попрощавшись, вийшов на вулицю.
Весь день Олег намагався забути цю зустріч — занурювався в роботу, гнав від себе спогади про колишню наречену, яка в останній момент відмовилася від весілля. Він поїхав у інше місто, щоб почати все з нуля. Але навіть у тиші нового життя не вдавалося заглушити біль.
Ввечері, прогулюючись засніженими вуличками, він згадав про ту картку. Дістав із кишені, прочитав дитячим почерком: «Будь завжди щасливий і ніколи не сумуй!» На душі стало тепло. Він поставив листівку на полицю — так, щоб бачити її щодня.
За кілька днів до Нового року він додзвонився до господарки квартири, щоб дізнатися, де живе та дівчинка. Ганна Петрівна із задоволенням розповіла — виявилося, мама з донькою живуть просто поверхом вище, а звуть маму Маріанна.
Ввечері Олег подзвонив у двері. Маріанна здивовано завмерла, побачивши його.
“Вибачте,” — зніяковіло почав він, — “я прийшов до Соломійки. Справа в тому, що до нашого офісу тимчасово приїхав Святий Миколай. Він попросив мене знайти дівчинку на ім’я Соломія і передати їй лист особисто.”
Дівчинка миттєво вискочила з-за маминої спини:
“Я ж знала, що він тебе пошле! Зачекай, я зараз!”
За хвилину Соломія повернулася з великим конвертом, прикрашеним сніжинками та сердечками. На ньому було написано: «Святому Миколаю особисто в руки!»
“Тільки мамі не показуйте! А то бажання не збудеться!”
“Обіцяю, лист дійде до адресата,” — посміхнувся Олег.
Дома він не втримався і розкрив листа: «Дорогий Святий Миколаю! Мене звуть Соломія. Я була хорошою дівчинкою. Дуже прошу — принеси мені великого м’якого ведмедика. І… нового тата. Бо в мене зовсім нікого немає.»
У новорічну ніч Олег знову опинився біля їхніх дверей. Маріанна відчинила і остолбеніла — перед нею стояв він, з величезним рожевим ведмедем у руках.
“Святий Миколай попросив передати це гарній дівчинці Соломії,” — промовив Олег.
Соломія стрибала від щастя, обіймаючи то маму, то Олега.
Маріанна запросила його залишитися на свято. За столом Соломія раптом запитала:
“А як щодо мого другого бажання?”
“З другим поки що складно…” — завагався Олег.
“А що ти ще загадала?” — обережно спитала Маріанна.
“Я попросила Святого Миколая нового тата. Але якщо у нього зараз з татами напружено, може, ти залишишся?”
Соломія солодко позіхнула й заснула, притиснувши ведмедика.
А двоє дорослих сиділи мовчки, схилившись над салатами, червоніючи та посміхаючись. За вікном сніг ложився пухнастою ковдрою, а в квартирі вперше за довгий час було по-справжньому тепло.
