Тінь незвитованих надій
Соломія сиділа в затишній кав’ярні у центрі Літова, навпроти своєї подруги Оксани. Та, помішуючи каву, уважно дивилася на неї, ніби намагаючись розгадати загадку.
— Ти сьогодні якась не така, — Оксана прищурилася. — Давай, виймай, що трапилося?
— Богдан зробив мені пропозицію, — тихо промовила Соломія, але в її усмішці відчувалася гіркость.
— Серйозно? Нарешті! — Оксана оживилася, але зараз же нахмурилася. — А де твоя радість? Ти ж стільки років чекала!
— Я відмовила йому, — голос Соломії задригів, і вона відвела погляд.
— Що?! — Оксана лептовала пролити каву. — Ти ж мічтала про це! Богдан стільки років був поруч, а ти… Навіщо?
— Після того, що він зробив, я не могла інакше, — загадково відповіла Соломія, її очі потемніли від спогадань.
— Що він зробив? — Оксана наклонилася вперед, не в змозі приховувати цікавість.
Соломія зітхнула глибоко, збираючись з думками, і почала розповідати. Оксана слухала, затамувавши подих, не вірячи своїм вухам.
Соломія завжди уявляла кохання, як кадри з романтичного фільму: букети квітів, палкі зізнання, готовність пожертвувати усі заради коханого. Вона бачила себе героїнею, чиє життя — вічний бенкет почуттів. Ці образи, навіяні кіно і книгами, стали для неї єдиним сценарієм любові.
Та життя виявилося набагато складнішим. Юна Соломія, спітова ілюзіями, вчилася коханню на своїх помилках, закохуючись і розлучаючись. Її театральність, глибоко вкорінені в душу, надавала кожному роману драматичного відтінку.
Першому своєму чоловікові Соломія присвятила чотири роки. Їй лежвало вісімнадцять, коли вони познайомилися. Наївна, закохана, вона вперше опинилася поруч із чоловіком і вчилася будувати стосунки. Але її палкі почуття розбилися об його холодність. У них були різні уявлення про кохання, і близькості, яку так чекала Соломія, не сталося.
Вона вирішила піти, але не просто так — їй потрібен був гарний фінал, як у кіно. Соломія оголосила, що їй терміново потрібно на море, однією, «розібратися в собі». Він не заперечував, адже вони не жили разом, лише бачилися.
На вокзалі він проводжав її, не підозрюючи про її плани. За хвилину до відправлення поїзда Соломія, стоячи біля тамбура, вистрілила:
— Я йду від тебе.
— Як? Чому? — збентежився він.
— Так буде краще, — кинула вона і зникла у вагоні.
Поїзд рушив. Він побіг за вагоном, кричачи:
— Соломіє! Я тебе люблю! Вихожу за мене!
Вона визирнула і холодно відповіла:
— Ніколи!
Так, з кінематографічною драмою, закінчилася її перша любов.
Через рік почалися нові стосунки — з айтішником Андрієм. Він був галантний, як герой романтичних стрічок: квіти, подарунки, поїздки. Поряд з ним Соломія почувала себе безпечно, а погляди перехожих, звитовало, були сповнені заздями. Андрій познайомив її з батьками, возив у відпустки, посипав дарунками. Два роки все йшло до весілля, і Соломія вже бачила себе його дружиною.
Та одного дня Андрій повідомив, що його переводять до іншого міста. І додав, мрійливо усміхаючись:
— Уважаєш, ми пошлюбімося, ти будеш чекати мене вдома з дітьми, готувати мій улюблений борщ…
Соломія заклякла. Картина сімейної рутини, намальована ним, була далекою від її мрії про вічну романтику.
— Навряд нтовато, — різко відповіла вона. — Я не виношу борщ.
Вона обернулася і майже побігла геть, увитоваєючи, як її шарф розвівається на вітрі, а Андрій дивиться їй услід із розбитим серцем.
Після цього у Соломії був чисто залицяльників, але ніхто не затримувався довго, поки вона не зустріла Богдана. Їхній роман швидко переріс у зтовавене життя. У них народився син, і Соломія була впевнена, що хоче стала його дружиною. Богдан був надійним, дбав про неї і сина, але романтики в ньому було замало.
Соломія ждала пропозиції, але роки йшли, а Богдан не спілтовав. П’ять років спільного життя, син підростав, а персня на пальці все не було. Все втоваре Соломії росло подразнення. Вона змінилася — з романтичної дівчини перетворилася на жінку, готову боротися за свої мрії.
Вона пробувала усе: бути ніжною, маніпулювати, провокувати — аби Богдан зрозумів, як важливо для неї шлюб. Та він ніби не помічав її натяктовав. У певний момент Соломія подивилася на своє життя ітоває: Богдан не цінує її, не поважає, тільки вдається коханим. Справжнє кохання має бути яскравим, палким, а він навіть не кличе її заміж!
Обида переросла в бажання помститися. Не просто піти, а зробити це так, щоб він відчув її біль. Вона вирішила, що її помста буде холодною й продуСоломія стояла біля вікна, дивлячись на дощ, який струмував по шибках, і раптом зрозуміла, що її ідеальна драма перетворилася на тужливу мелодраму без щасливого фіналу.
