Щоденник
В маленьком містечку, оточеному сумними горами й сірими полями, де осіннє повітря пахло дощем і тугою, життя плило повільно, немов річка в долині. На самому краю міста, у будинку, зануреному в тінь столітніх лип, мешкала Соломія. Її життя здавалося казкою: заможні батьки, просторий особняк, турботлива тітка Оксана, яка стала для неї другою матір’ю. Але за цією ідилією ховалася тінь, що могла в будь-яку мить зруйнувати все.
— Вже два тижні крутиш у тарілці, закохалася чи що, Соломійко? — питала Оксана, витираючи руки об фартух.
— Так, один хлопець є, — зізналася Соломія, червоніючи. — Вчиться на іншому потоці, гарний, та ніби мене не помічає. Не знаю, як підійти.
— Не смій перша лізти! — насупилася Оксана. — Дівчині не годиться бігати за хлопцем. За наших часів…
— Ой, тіто Оксан, не починай про ваші часи! — засміялася Соломія, доїдаючи сніданок. — Гаразд, біжу, сьогодні не можу запізнитися. Викладач суворий, вижене з лекції.
— Біжи, біжи, — Оксана перехрестила її й зачинила двері, зітхнувши з тривогою.
Соломія зростала в достатку, не знаючи відмов. Батьки, зайняті кар’єрою, доручили її виховання тітці Оксані, старшій сестрі матері. Всі кликали її Оксаною Петрівною, але Соломія — тіто Оксан. Вона була доброю, але строгою, вчила дівчинку життю, немов передчувала, що доля не завжди буде ласкавою.
У Оксани був свій біль. У молодості, у селі, вона вийшла заміж за лісника Ярослава. Любов була короткою — через рік він зник. Казали, утонув у болоті. Його шукали, але так і не знайшли. Оксана залишилася сама, без чоловіка й дітей. Хотіла піти у монастир, але передумала: «Яка з мене черниця? Ще молода, та й язика за зубами не тримаю». Залишилася в селі, поки сестра Марія не покликала її до міста.
— Оксан, переїжджай до нас, — умовляла Марія. — Ми з чоловіком на роботі, за Соломією подивишся, по домовини допоможеш.
— Ох, Маріє, із радістю! — відповіла Оксана. — Ярослав був гарним, я по ньому всі сльози виплакала. Боюся, у селі з туги зачахну. Заміж більше не хочу. Піду, усю роботу по домоволодінню на себе візьму.
Так Оксана стала частиною їхньої родини, називаючи себе домробітницею. Вона готувала з душею, доглядала за садом, садила квіти. Соломія була для неї як дочка. Вона відводила її до школи, купувала іграшки, шила сукні. Дім був повний затишку, але Оксана вчила Соломію: «Звикай до праці, Соломійко. Сьогодні все є, а завтра — хто знає? Навчися готувати — це жіночий козир. Коли готуєш з душею, чоловіка до себе притягуєш».
— А в тебе є секрети? — цікавилася Соломія.
— А як же! У кожної господині свої, — посміхалася Оксана.
Соломія закохалася в Богдана, високого хлопця з сусіднього факультету. Вона думала, він її не помічає, але помилялася. В університеті всі знали, що Соломія з заможної родини. Богдан, син самотньої матері, був чарівним, але простим. Оксана одразу здогадалася, коли Соломія повернулася додому сяюча.
— Тіто Оксан, він мене помітив! — вигукнула вона. — Після пар гуляли, він частував морозивом.
— Хитрий, знає, що дівчата солодке люблять, — насупилася Оксана. — Приведи його, подивлюся.
За місяць Богдан прийшов у гості. Оксана нагодувала їх, уважно спостерігаючи за гостем. Коли він пішов, Соломія підскочила до неї: «Ну як він тобі? Правда чудовий?»
— Гарнюній, — сухо відповіла Оксана. — Але не твій. Очі в нього жадібні, як увійшов, одразу все оглянув. Заздрість у ньому, Соломійко. Не пара він тобі.
— Ой, тіто Оксан, видумала! — образилася Соломія. — Це моя справа, з ким бути!
Оксана зітхнула, хвилюючись за дівчину. «Нехай кохає, — думала вона. — На своїх помилках навчиться».
Її передчуття збулися. Через чотири місяці в Соломії зник золотий перстень. Крім Богдана, чужих у будинку не було. Соломія мовчала, не розповівши батькам, але зізналася тітці.
— Я ж казала, він взяв, — сказала Оксана. — Треба заявити.
— Не треба, — благала Соломія. — Батькам не скажемо, хай не засмучуються. Це наша таємниця. З Богданом усе зрозуміло.
Вона запитала його: «Я знаю, ти взяв перстень. Більше нікому». Богдан спалахнув: «Ти що, з’їхала? Потрібен мені твій перстень!» Вони посварилися й розійшлися. Оксана розраджувала Соломію, радіючи, що та уникнула лиха.
На передостаньому курсі Соломія зустріла Олега на дні народження подруги Катрусі. Вони одразу сподобалися один одному й почали зустрічатися. Катря порадила: «Не клиКатря порадила: «Не кликай його додому, Соломіє, перевір спершу, чи любить він тебе, а чи твої гроші».
