**Щоденник з випробуванням долі, або Як новорічний подарунок обернувся родиною**
— Остапе, а що це за велетень? — Марійка здивовано розглянула велику коробку, обгорнену в блискучу паперову упаковку із сніжинками.
— Відкривай! — Остап нервозно потер долоні, очі його метушились, а губи тонко тремтіли. — Думаю, тобі сподобається.
Марійка неспішно зняла папір, обережно розірвала стрічку… і завмерла. На дні лежала стара, полиняла від часу металева м’ясорубка. З іржавими гвинтиками та держаком, що скрипів навіть у спокої.
— Це… жарт? — прошепотіла вона, піднявши на чоловіка здивовані очі.
— Ні, Марічко… Ти просто не знаєш… Вона не проста. У неї історія.
— Постривай, — перебила вона. — Давай спочатку про інший подарунок. Про путівку до «Карпа́тського джерела». Той самий люкс на три тижні. З лікуванням.
Остап зблід.
— Звідки ти…
— Від Наталі. Вона у бухгалтерії, — голос Марійки був рівним, але пальці м’яли серветку до дірок. — Путівка на ім’я Оленки. Твоєї колишньої. А я отримала антикварну м’ясорубку.
— Марічко, послухай…
— Ні, Остапе, це ти мене послухай! — Вона різко підвелася, збивши келих шампанського, який розлетівся на тисячі блискучих уламків. — Мова не про гроші! Про чесність! Чому я дізнаюся це від інших?!
— Я хотів розповісти…
— Коли? Після її повернення? Чи коли сама здогадаюся?
За вікном лунали новорічні салюти, а в їхній затишній кухні повітря було важчим за зимову ніч.
— А ця м’ясорубка… — Марійка підняла її, — це що? Спокута? Чи спроба заспокоїти сумління?
— Ти не розумієш. Вона дійсно… особлива…
— Все одно, Остапе, — сказала Марійка вже біля дверей, — я піду. На час. Щоб зрозум— Я піду, але візьму цю м’ясорубку з собою — адже тепер вона частина нашої історії.
