Осяяння добра: мрія, що має стати справжністю
— Олесю, пам’ятаєш, ти сам просив повідомляти, якщо почую про чиюсь потребу — таку, яку ще навіть не встигли озвучити? Ось якраз такий випадок, — Марійка зупинилася на порозі кабінету чоловіка, дивлячись на нього з надією.
— Вже цікаво, Марічко. Розказуй.
— Ти знаєш, чого мені жахливо не вистачає у всьому цьому онлайн-спілкуванні?.. — вона сіла поруч і тихо додала: — Фільтра добра. Такого особливого «перекладача світла», який би перетворював грубість, хамство та злісні слова на ввічливу й адекватну мову. Щоб, читаючи коментарі чи робочу переписку, не хотілося сховатися під ковдру.
— Марусенько, хтось тебе образив?
— Ні, коханий, ніхто конкретно. Але розумієш, останніми місяцями, переглядаючи соцмережі, форуми, робочі чати, я все частіше відчуваю, ніби на мене виливають відрами злість, дратівливість, агресію. Люди не стримуються. Вони накидаються, насміхаються, принижують. Неначе гальма зникли.
Вона на мить замовкла, опустивши погляд.
— Іноді здається, що це з моєю нервовою системою щось не так. Може, я стала занадто вразливою? Але з іншого боку — хіба це нормально, що ми звикаємо до хамства, як до фонового шуму?
Олег зітхнув. Він бачив, як вона щодня читає десятки повідомлень, намагаючись аналізувати суспільні реакції, працюючи аналітиком у великому агенстві.
— Знаєш, на жаль, агресивні — завжди найгучніші. Їх було небагато, але інтернет став для них зручним інкубатором. Анонімність розв’язує руки, зникає відповідальність, залишається лише гола емоція. Але ти права. Світ стає отруйним. І твоя ідея — звучить сильно. Справжньо. Розкажи детальніше, як ти це бачиш.
— Я б хотіла, щоб це був додаток чи розширення. Наприклад, ти читаєш коментарі під відео — а вони автоматично перетворюються: не «дурна», а «ваша позиція мені незрозуміла», не «замовкни», а «може, поглянемо на це інакше?». Уявляєш?
— Почекай, тобто ти пропонуєш не блокувати, а саме переписувати?
— Так! Але добровільно. Користувач сам умикає фільтр і сам вирішує, де і для кого він діє. Може, для певних сайтів, може, лише в робочих чатах, де важливий конструктив.
— А якщо це працюватиме і в інший бік? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?
— Це було б ідеально! Адже ми самі теж не завжди білі та пухнасті. Особливо у стресові дні. Іноді хочеться просто «вилити» — а потім читаєш, що написала, і соромно. А тут — фільтр спрацював, підказав: «можна м’якше», «можна інакше». Навіть запропонував би заміну.
— Звучить як внутрішній психолог із функцією автоцензури. Тільки без заучувань.
— Саме так! Головне, щоб усе це працювало без зайвої метушні — не треба копіювати текст в інші програми. Усе на льоту, на одному екрані. Спокій — це теж ресурс, і сьогодні він на вагу золота.
Олег замовк на мить. Він працював у IT і чудово розумів: ідея Марійки може не тільки «вистрілити», а й змінити саме сприйняття цифрового спілкування.
— Ми обговоримо це з командою. Завтра. Обов’язково. Це не просто геніально — це потрібно. Людям потрібне повітря. Без отрути.
Марійка зітхнула з полегшенням, вперше за день щиро посміхнулася.
— Дякую, Олеже. Правда. Я вже думала, що починаю з’їжджати з глузду — що мрію про щось неможливе. Але, може, добро — це просто те, що ми колись втратили. І час повернути.
Олег підвівся, обійняв її й притягнув до себе.
— Годі сьогодні про гидоти. Час увімкнути наш особистий фільтр добра: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Без фільтрів.
Вона зісміялася й сховала обличчя у його плече.
Десь за вікном продовжували стукати клавіші, хтось писав злий коментар, хтось сперечався до хрипоти. Але в цій кімнаті робилася ідея, здатна змінити хоч маленький, але шматочок світу. І, можливо, зробити його трохи теплішим.
