Таємниця, що розривала сердце
Останнім часом Олегу почало здаватися, що батьки щось важливе приховують від нього — якусь важку таємницю. Ця думка, наче тінь, переслідувала хлопчика, змушуючи його серце стискатися від тривоги. Одинадцятирічний хлопець із ясними блакитними очима й завжди розкуйовдженим чубом, любитель дворового футболу та пригод, почувався загубленим у власних сумнівах.
Коли Олег заходив у кімнату, де розмовляли батьки, мати раптом червоніла, а батько починав незграбно жартувати чи розповідати старі історії. Щось відбувалося за його спиною, але що саме? Олег, дотепний і спостережливий не по роках, не міг знайти відповіді. Його виховувала бабуся, Ганна Іванівна, яка навчила його бачити світ глибше, ніж інші діти.
Для бабусі головним було не те, чи акуратно одягнений Олег, чи отримав він п’ятірку в школі. Їй було важливо прищепити онукові любов до книжок. Вона вважала, що гарна література й тепло родинного дому зроблять із нього людину з добрим серцем. Навіть коли Олег навчився читати сам, вона продовжувала читати йому вголос, обговорюючи героїв, їхні вчинки та життєві уроки. Батько Олега, Василь, бурчав, що хлопцю всі ці «казки» не потрібні, але Ганна Іванівна стояла на своєму: книжки допоможуть Олегу знайти свій шлях у житті.
Олег обожнював бабусю й довіряв їй усі свої секрети. Але тепер, коли його почали гризти підозри, він боявся навіть їй відкритися. Уява малювала похмурі картини, одна страшніша за іншу. А що, якщо батько не просто інженер на заводі, а працює на секретну службу? Може, він шпигун, і скоро його розкриють? Олег уявляв, як за батьками прийдуть, як їх заберуть, а він із мамою та бабусею буде носити передачі до в’язниці. А якщо й мама замешана? Тоді він залишиться сам із бабусею, а батьків будуть катувати, вивідуючи державні таємниці.
— Вони ж не можуть бути шпигунами, — шепотів Олег, сидячи у своїй кімнаті в невеликому містечку під Львовом. — Вони такі добрі. Може, їх змусили? Мама ж така тендітна, її легко налякати…
Від цих думок у Олега наверталися сльози. Він шкодував батьків, уявляючи, як вони страждають через якусь страшну таємницю. Його уява, підживлена пригодницькими книжками, які вони читали з бабусею, перетворювала кожне слово батьків на загадку. Йому здавалося, що вони розмовляють таємною мовою, сповненою шифрів. Вночі Олег лежав без сну, здригаючись від кожного шелесту, боячись, що за батьками от-от прийдуть. Він не знав, як їм допомогти, і це розривало йому серце.
Батьки помітили, що із сином щось не так. Він став блідим, замкнутимБатьки глибоко зітхнули, переглянулися й нарешті вирішили, що час розкрити правду — якою б важкою вона не була.
