**Розбиті мрії та новорічне диво**
Марійка зустрічалася з Ігорем більше року. Їхні побачення були настільки рідкісними, що їх можна було відзначати у календарі червоним маркером, як свята. Він жив у Львові, а в невеличке містечко під Житомиром приїжджав лише у справах своєї компанії. Вони будували грандіозні плани на майбутнє, і в цей Новий рік мали вирішити, хто до кого переїжджає. Та раптом задзвонив телефон. Марійка здригнулася від несподіванки — дзвонив Ігор!
— Привіт, коханий, — промовила вона, намагаючись звучати ніжно, попри бурхливий день.
Але в трубці роздався різкий жіночий голос:
— Ну, здравствуй, розлучнице!
Марійка завмерла, не в змозі вимовити й слова.
У цей передноворічний день все пішло наперекосяк. Вранці подзвонили з офісу й вимагали терміново приїхати для підписання контракту з іноземними партнерами. Ніхто не цікавився планами Марійки, яка записалася до перукарки зранку. Генеральний директор грівся десь на пляжах, а вона, насупившись, промурмотіла кілька гарячих слів, викликала таксі й поїхала до офісу.
Виходячи з бізнес-центру, вона згадала, що мала забрати сукню у подруги Олесі, яка підробляла швачкою. Сукня, куплена для новорічної ночі, раптом звисла як мішок. Марійка воліла думати, що схудла, а не що тканина виявилася дешевою. Вона набрала подругу:
— Олесю, пробач, зовсім забула про сукню!
— Марійко, де ти була? Я годину намагалася тобі додзвонитися! — кричала Олеся крізь шум вокзалу.
— Це все наш директор, — зітхнула Марійка. — Ну як сукня? Я заїду?
— Марійко, пробач, — голос Олесі задрижав. — Ми вже на вокзалі, поїзд через півгодини.
Марійка опустила телефон, відчуваючи, як надії розсипаються. «Ну добре, — подумала вона, — без сукні, без зачіски, але Новий рік же! Скоро приїде Ігор, і ми зустрінемо цю ніч разом. Все не так уже й погано».
Марійка, незважаючи на свої двадцять шість років, залишалася романтичною натурою, яка вірила у дива. Навіть після жахливого дня вона сподівалася, що новорічна ніч подарує їй чарівність.
Коли телефон задзвонив знову, вона здригнулася, занурена в мрії. Побачивши ім’я Ігора, вона зібрала повітря, щоб говорити бадьоро.
— Привіт, коханий, — почала вона.
— Ну, здравствуй, розлучнице! — перервав її жіночий голос. — Думала, він покине сім’ю заради тебе? Забудь його номер, інакше пошкодуєш!
Трубка замовкла, а в голові Марійки завихрився шторм. Рідкі зустрічі, мовчання у вихідні, дивні випади Ігора — все склалося у похмуру картину. Вона повільно поплелася до зупинки, притулилася до ліхтаря й дивилася в нікуди. «Розлучниця» — це слово вдарило, як молот. Її світ розвалився в одну мить. Старий рік ішов, забираючи з себе все, у що вона вірила.
— Дівчино, з вами все гаразд? — гучний голос вирвав її зі ступору. Перед нею стояв чоловік із густою бородою, у червоній шубі з білим коміром.
— Ні, — прошепотіла Марійка, ледве стримуючи сльози. — А ви хто?
— Дід Мороз, хто ж ще! — усміхнувся він. — Ходімо до машини, замерзнеш!
Він підхопив її під руку й повів до авто. Марійка, приголомшена, не встигла заперечити. Машина рушила, а вона, опам’ятавшись, закричала:
— Зупиніться! Куди ви мене везете? Відпустіть!
Водій слухняно з’їхав на узбіччя й повернувся до неї:
— Я хотів допомогти. Їхав у кафе, пригостити тебе гарячим чаєм. Ти стояла на морозі, сама не своя. Скоро Новий рік, а я, знаєш, ніби як Дід Мороз.
Остання фраза прозвучала незграбно, але невідомо звідки Марійка розсміялася. Сміх вирвався сам, змиваючи біль цього дня: зіпсовану сукню, зірвану зачіску, зраду Ігора й цього дивного «Діда Мороза».
— Пробачте, — прошепотіла вона крізь сльози.
— Нічого, — усміхнувся чоловік. — Старий рік іде, забираючи все погане. Все налагодиться. Ось, наприклад, мій кращий друг сьогодні відмовився святкувати разом. П’ятнадцять років традиції — коту під хвіст! Все через його нову дружину.
Марійка раптом відчула полегшення. Може, переохолодження, а може, ця зустріч, але тягар із душі спав.
— На вас, мабуть, чекають, — сказав чоловік, заводячи машину. — Куди вас відвезти?
— А мені нікуди, — гірко усміхнулася вона. — У домі нікого, сукню не забрала, зачіску не зробила. Вільна, як вітер. Навіть не знаю, що робити.
— Тоді зустрінемо Новий рік разом? Знаю одне затишне кафе, обіцяють чарівний вечір.
— Я не проти, тільки заїду переодягнутися, — відповіла Марійка. Їй не хотілося залишатися самій у цю нВони сиділи в теплому кафе, дивлячись у вікно на сніг, який тихо падав, немов благословення на новий початок.
