Розбиті серця та таємний приворіт
Марійка повернулася з батьківських зборів у маленькому містечку під Черніговом. Щойно переступивши поріг, вона прямиком пішла до кімнати сина і почала розмову.
— Мамо, годі вже, набридли твої нотації! — не витримав Дмитро.
— Як це годі? Я тільки почала! Ганна Іванівна дуже незадоволена тобою, — Марійка глянула на сина з докором.
— Роблю, що хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка — мабуть, ти його так само замучила, як і мене! — випалив хлопець.
— Яка інша жінка? Що ти несеш? — Марійка завмерла, голос їй затремтів.
Вона йшла додому, думаючи про те, що вчителька знову скаржилася: Дмитро не робить уроки, не слухається, грубить. Що сталося з хлопчиком? Він став замкнутим, мовчазним. Треба поговорити з чоловіком — нехай батько розбереться.
Раптом вона побачила його машину, припарковану біля тротуару. Невже він приїхав за нею? Який молодець! Але радість зникла в секунду — з авто вийшов її чоловік, Богдан, з букетом квітів. Тільки подарунок призначався не їй, а високій русявій жінці в облягаючій сукні, яка сміялася й обійняла його. Вони сіли в машину й поїхали.
Марійка стояла, ніби прикована. Хто ця жінка? Вона — повна протилежність Марійці: низькій, з темними кучерями. Богдан казав, що затримається на роботі — новий проект, нарада. Невже вона його колега? За п’ятнадцять років шлюбу Марійка ніколи не сумнівалася у його відданості.
Одружилися вони за коханням, ще студентами. Багаті батьки Богдана подарували їм квартиру в центрі Чернігова. Свекор зі свекрухою обожнювали Марійку, а їхню доньку, яка народилася пізніше, пестили. Коли батько Богдана пішов на пенсію, той очолив сімейний бізнес. Спочатку було важко, але впорався — підлеглі його поважали. Грошей вистачало: купили дачу за містом, відпочивали з друзями, їздили за кордон. Богдан пропонував Марійці кинути роботу медсестри, але вона не хотіла — допомагати людям було її покликанням.
А тепер що? Якщо у нього інша — значить, більше не любить. Незабаром піде… Сльози обпекли щоки. Як боляче! Що йому бракувало? Вони були не просто подружжям, а найкращими друзями. Він ніколи не дивився на інших, хоч і був привабливим.
Дома Дмитро знову вибухнув:
— Мам, годі! Набридли твої лекції!
— Як це годі? Ганна Іванівна каже, що ти зовсім розпустився!
— Роблю, що хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша — ти його замучила, як і мене!
— Яка інша? Про що ти? — голос Марійки зірвався.
— Я бачив його в кафе з якоюсь красунею! Він мене не помітив. Що скажеш?
Марійка впала на диван, схопившись за обличчя. Сльози текли рікою.
— Мам, ну не плач… — Дмитро заніпокоївся.
— Ось так, сину… Жили, любили, а тепер він знайшов іншу…
— Мам, буває. Я теж люблю тата, але якщо він так з тобою — хай іде. Виживемо. Мені вже тринадцять, я не маленький… Але мені болить. Він погано вчинив.
Дмитро подав матері хусточку. Вона витерла сльози й обійняла його.
— Я поговорю з ним. Нехай скаже правду.
Богдан прийшов додому через кілька годин, виглядаючи втомленим.
— Маріє, я вже поїв з колегами, піду в душ і спати. Стомився.
— Богдане, я бачила тебе… Ти дарував їй квіти, потім ви поїхали. Я йшла зі школи…
Він завмер, обличчя поблідло.
— Бачила? Так… У мене стосунки з новою помічницею, Дарією. Не знаю, як так вийшло.
— І що тепер? Підеш із сім’ї?
— Маріє, я не хочу йти… Але мене до неї тягне, як магнітом. Я люблю тебе, але це наче навіяння. Вона сама запросила мене до себе, щоб допомогти з документами. Познайомила з матір’ю, повечеряли. Потім знову запрошувала… Я не міг відмовити. І… закохався. Бачилися на нашій дачі. Пробач…
— На нашій дачі?! У нашому домі?! Богдане, як ти міг?! — Марійці перехопило дух.
— Пробач. Нам краще розлучитися. Не можу жити, ніби нічого не сталося. Сина не кину, допомагатиму. Квартиру залишу вам, візьму машину й дачу.
— Ти вже все вирішив… Вона молода, пограється й кине. Думай головою!
Наступного дня Богдан зібрав речі й поїхав, поки їх не було вдома. Синові залишив листа, намагаючись пояснити свій вчинок. Марійка дивилася на порожні полиці в шафі — серце розривалося. Вона любила його всією душею. Але вони з сином виживуть.
Свекруха подзвонила в сльозах:
— Марієчко, Богдан усе розповів. Як так? Усе ж було добре! Криза середнього віку? Нащо йому ця дівчисько? У тебе син, ти прекрасна дружина…
— Ганно Олександрівно, я сама в шоці. Дмитро образився, не хоче з батьком спілкуватися.
— Ой, лишенько… Тримайся, доню. Ми вас любимо, не покинемоМарійка глянула на сина, який тепер усміхався, і зрозуміла — найважливіше не здаватися, адже справжня любов завжди знаходить шлях назад.
