Катерина зустрічалася з Максимом більше року. Їхні побачення були такими рідкими, що можна було відзначати їх у календарі червоним маркером, як свята. Він жив у Києві, а до маленького містечка під Львовом приїжджав лише у справах своєї компанії. Вони будували грандіозні плани на майбутнє, і цього Нового року мали вирішити, хто до кого переїжджає. Але раптом задзвонив телефон. Катерина здригнулася від несподіванки — дзвонив Максим!
— Привіт, коханий, — промовила вона, намагаючись звучати ніжно, попри божевільний день.
Та в трубці пролунав різкий жіночий голос:
— Ну, здоровенькі були, розлучнице!
Катерина завмерла, не в змозі вимовити ані слова.
Цього передноворічного дня все йшло наперекір. Вранці подзвонили з офісу та вимагали термітово з’явитися для підписання контракту з іноземними партнерами. Нікого не хвилювали плани Катерини, яка записалася до перухника вранці. Генеральний директор грівся десь на пляжах, а вона, насупившись, пробурмотіла кілька гарних слів, викликала таксі та поїхала до офісу.
Виходячи з бізнес-центру, вона згадала, що мала забрати сукню у подруги Оксани, яка підробляла швачкою. Сукню, куплену для новорічної ночі, раптом стало ніби надіто на вішалку. Катерина воліла думати, що схудла, а не що тканина виявилася дешевою. Вона набрала подругу:
— Оксано, вибач, зовсім забула про сукню!
— Катю, де ти була? Я годину намагалася до тебе додзвонитися! — кричала Оксана крізь шум вокзалу.
— Це все наш директор, — зітхнула Катерина. — Ну, як сукня? Я заїду?
— Катю, вибач, — голос Оксани затремтів. — Ми вже на вокзалі, поїзд через півгодини.
Катерина опустила телефон, відчуваючи, як надії руйнуються. «Гаразд, — подумала вона, — без сукні, без зачіски, але ж Новий рік! Скоро приїде Максим, і ми зустрінемо цю ніч разом. Не все так погано».
Катерина, незважаючи на свої двадцять шість років, залишалася романтичною натурою, яка вірила у дива. Навіть після жахливого дня вона сподівалася, що новорічна ніч подарує їй чудо.
Коли телефон задзвонив знову, вона здригнулася, занурена у мрії. Побачивши ім’я Максима, вона набрала повітря, щоб говорити бадьоро.
— Привіт, коханий, — почала вона.
— Ну, здоровенькі були, розлучнице! — перебив її жіночий голос. — Думала, він кине сім’ю заради тебе? Забудь його номер, або пожалкуєш!
Трубка замовкла, а в голові Катерини закрутився вихор. Рідкі зустрічі, мовчання по вихідних, дивні обмови Максима — все склалося у похмуру картину. Вона повільно поплелася до зупинки, притулилася до ліхтаря й дивилася у нікуди. «Розлучниця» — це слово вдаряло, як молот. Її світ розсипався в одну мить. Старий рік ішов, забираючи з собою все, у що вона вірила.
— Дівчино, з вами все гаразд? — гучний голос вирвав її із заціпеніння. Перед нею стояв чоловік з густою бородою, у червоній шубі з білим коміром.
— Ні, — прошепотіла Катерина, ледве стримуючи сльози. — А ви хто?
— Дід Мороз, хто ж ще! — усміхнувся він. — Ходімо до машини, замерзнеш же!
Він підхопив її під руку й повів до авто. Катерина, приголомшена, не встигла заперечити. Машина рушила, а вона, опам’ятавшись, закричала:
— Зупиніться! Куди ви мене везете? Випустіть!
Водій слухняно з’їхав на узбіччя й повернувся до неї:
— Я хотів допомогти. Їхав у кав’ярню, пригостити тебе гарячим чаєм. Ти стояла на морозі, сама не своя. Скоро Новий рік, а я, знаєш, наче як Дід Мороз.
Остання фраза прозвучала незграбно, але несподівано для себе Катерина розсміялася. Сміх вирвався сам, змиваючи біль цього дня: зіпсовану сукню, зірвану зачіску, зраду Максима й цього дивного «Діда Мороза».
— Вибачте, — вимовила вона крізь сльози сміху.
— Нічого, — посміхнувся чоловік. — Старий рік іде, забираючи все погане. Все налагодиться. Ось, наприклад, мій найкращий друг сьогодні відмовився святкувати разом. П’ятнадцять років традиції — коту під хвіст! Все через його нову дружину.
Катерина раптом відчула полегшення. Може, переохолодження, а може, ця зустріч, але тягар із душі знявся.
— На вас, мабуть, чекають, — сказав чоловік, заводячи двигун. — Куди відвезти?
— А мені нема куди, — сумно усміхнулася вона. — Вдома нікого, сукню не забрала, зачіску не зробила. Вільна, як вітер. Навіть не знаю, що робити.
— Тоді зустрінемо Новий рік разом? Знаю одну затишну кав’ярню, обіцяють чарівний вечір.
— Я не проти, тільки заїду переодягнутися, — відповіла Катерина. Їй не хотілося лишатися самій цієї ночі.
Вдома вона швидко змінила промоклий одяг, повернулася до машини з посмішкою й передчуттям. УУ кав’ярні, при світлі м’яких ліхтарів, вони з Іваном підняли келихи, і Катерина зрозуміла, що саме так починається щастя.
