Я не була в захваті від того, що мій син, Віталій, якого я любила, плекала та ростила захоче одружитись зі старшою за нього майже вдвічі Оксаною.
– Мамо, я її кохаю, – говорив син. – Як ти не можеш цього второпати?
– Я все розумію, сину, – спробувала пояснити я, – але тобі тільки двадцять, а їй вже тридцять вісім – вона доросла жінка. Навіщо вона тобі? Ти можеш знайти хорошу дівчину свого віку й бути щасливим. На щастя, дівчат у нашому селі вистачає, придивись хоча б до Аліни…
– Мамо, навіть чути нічого не хочу! – Вперто сказав син. – Я люблю тільки Оксану й скоро в нас весілля.
Наречена сина захотіла пишне весілля й моєму Віталію нічого не залишалось, як на все літо їхати в Польщу, аби задовольнити бажання коханої. Звичайно, мене це дратувало, але що я могла вдіяти? Це рішення сина, я його переконати не можу, що витрачати купу грошей на забаганки його Оксани – нерозумно.
Словом, зіграли те весілля з горем навпіл. Ще б нічого, якби невістка не прийшла до нас жити. Звичайно, мене мало тішила перспектива жити під одним дахом з жінкою майже моїх років, адже мені всього сорок три, але що я могла вдіяти?
Та одного разу я побачила, як Оксана заграє з моїм чоловіком й мене це остаточно розлютило.
– Знати нічого не хочу – йдіть куди хочете, хоч на вулиці живіть, але в моєму домі тобі, Оксано, місця немає!
– Велике діло, – почала сваритись зі мною невістка, – думаєш, ми без твоєї хати пропадемо? Не дочекаєшся! Поїдемо до мого брата жити – він не буде проти!
Того вечора син з невісткою переїхали від нас. Звичайно, мені з чоловіком було дуже шкода виганяти дитину з дому, але Оксану бачити я більше не хотіла. Якщо син бажає йти з нею – будь ласка, врешті, він дорослий та має право на власні помилки.
Не пройшло й двох тижнів, як однієї ночі син повернувся додому. Він був настільки розбитий морально, що мені не хотілось його навіть рухати, але я бачила, що сталось щось страшне.
На ранок Віталій зібрався з духом й розповів мені, що його так розчарувало. Як з’ясувалось, вони весь цей час жили у «брата» Оксани – у нього великий будинок й він з радістю пустив їх пожити. Все було добре, поки одного разу Віталій не побачив дружину в обіймах цього чоловіка. Як з’ясувалось, він був Оксані ніяким не братом, а колишнім залицяльником. Й пожити він взяв їх за умови, що Оксана буде з ним «розплачуватись» певним способом.
Я не стала нагадувати синові, що попереджала про можливий такий фінал, адже бачила, що йому й без мене погано.
Та, як кажуть, час лікує. Пройшло пів року після розлучення сина з Оксаною. Віталій трохи почав реабілітуватись. А нещодавно я помітила, що вечорами він кудись зникає.
В душу не хотіла лізти, але сподівалась, що син сам розкаже. Й з часом він розповів. Як з’ясувалось, Віталій почав спілкуватись з Аліною – сусідською дівчиною його віку. Я дуже зраділа.
А минулої неділі ми зіграли весілля. Зараз в мене чудовий син та прекрасна невістка. Сподіваюсь, що вони будуть жити щасливо й колись зроблять мене бабусею. Про Оксану ми не згадуємо, адже що було, те було. Просто живемо далі.
