«Яка з неї мати?»: Світлана Михайлівна про життя колишньої невістки після розлучення
Світлана Михайлівна з Чернігова не розуміє, як так вийшло з життям її сина та його колишньої дружини. Те, якою стала Оля після розлучення, свекруха називає не інакше як «безглуздою легковажністю».
— Син кинув Олю з дитиною, так, я його не виправдовую. Хоча материнське серце, як не крути, все одно за нього болить. Одружився швидко, на першій коханій — на Катрі, з якою ще в університеті зустрічався. Тоді, поки він у армії був, вона за його друга вийшла. А тепер розлучилася, син із нею стикнувся десь у супермаркеті — і все, закрутилося знову. У них вже й спільний син народився. Усе в нього, здавалося б, добре.
Олю він зустрів після армії. Працювали разом. Швидко одружилися, народилась Маринка. Спочатку здавалося — родина міцна. Але потім, мабуть, старе кохання взяло гору.
Розлучення пройшло тихо, без скандалів. Сін пішов, залишивши колишній жінці квартиру, меблі, усе. Забрав лише свої речі. Оля поводилася гідно, не заважала ні батькові, ні бабусі спілкуватися з Маринкою.
— Але те, що вона витворяє після розлучення — це розуму не підлягає, — хитає головою Світлана Михайлівна.
Сусідки, звісно, одразу зацікавилися:
— Що, п’є? Гуляє? Чоловіків приводить?
— Ні, — кривиться Світлана Михайлівна. — Вона не п’є, і не з тих, щоб за чоловіками бігати. Але поводиться так, ніби в неї все в житті чудово. Завжди весела, постійно десь буває: то на дачу, то в гори, то в похід, то в неї гості. Ніби то не вона після розлучення залишилася з дитиною, а він!
Оля бере Маринку скрізь із собою. Каже, що свіже повітря корисне, що дівчинці потрібне спілкування, що подружки теж з дітьми. А Світлані Михайлівні це не до душі:
— Хто знає, хто ще на цих пікніках буває? Чоловіки? Розведенки? Горілка? Цигарки? Дитина все це бачить, чує. Що то за виховання?
Жінка впевнена — з онукою їй було б краще:
— У мене вона б і борщ домашній їла, і в оперу ходила. А не по подружках тинялася.
Світлана Михайлівна намагалася вплинути на сина, щоб той поговорив із колишньою дружиною:
— Скажи їй, мовляв, нехай порядок у вихованні буде. Маринка — і твоя донька теж. У тебе нова родина — добре. Але дівчинка не повинна рости в цьому балагані.
Син лише знизав плечима:
— Мамо, я не маю права втручатися. Це я родину зруйнував. Вона сама знає, як жити.
Він платить аліменти, бачиться з донькою, коли Оля сама привозить її до бабусі. До їхнього дому колишня невістка Світлану Михайлівну давно не запрошує:
— Усе якісь справи, усе ніяк. Я, каже, зайнята. А сама, певно, боїться, що я їй у вічі правду скажу. Може, вже нового чоловіка знайшла. А раптом він Маринку ображає?
Нещодавно Оля прямо сказала по телефону:
— Якщо ви й далі лізтимете у моє особисте життя, то Маринку до вас водити не буду. Бачитиметеся раз на місяць у парку. І взагалі, будьте вдячні, що я не заважаю спілкуванню. Інша на моєму місці давно б усіх послала, після того, як ваш син мені зрадив і пішов до іншої. А я заради доньки стримуюся.
Світлана Михайлівна обурена:
— Уявіть, ще й на мене ображається. Я, значить, для онуки душу рву, а вона мене виставляє винною!
— Що ж мені робити? — скаржиться жінка подругам. — Невже ж не можна й слова сказати, якщо щось не подобається? Чи я вже ніхто? Може, мені з її матір’ю поговорити? Зі старою свахою? Нехай зрозуміє свою доньку. Не для того я сина ростила, щоб потім дивитися, як моя онука росте в цій легковажності.
Що скажете, дівчата? Я права, що переживаю? Чи дійсно варто відійти вбік і не втручатися? Але як дивитися спокійно, коли мою онуку виховує ось така вітрогонка?
