Мій син Станіслав одружився з розлученою жінкою. Річ в тім, що Марина, моя невістка, вже була в шлюбі, від якого має сина та доньку. Колишній чоловік зробив усе так, що діти після розлучення залишились з ним, адже він й заробляв більше й мав власне житло, на відміну від Марини, яка змушена була жити в гуртожитку.
Я знала про це, коли син вирішив взяти Марину заміж. Жінка вона хороша, а те, що так сталось – хто винен? Дітей Марини я також знала, вони приходили до нас час від часу. Хороші такі. Дівчинка старша, їй тринадцять й хлопчик десяти років. Діти розповідали, який у них з батьком гарний будинок, купа речей та в кожного по кімнаті. Звичайно, вони сумували за мамою, але батько не забороняв з нею бачитись, от тільки хотів, щоб діти жили з ним.
Станіслав теж до дітей ставився добре. Завжди був радий, коли вони приходили. Та і я ніколи не забороняла, адже син з невісткою після весілля прийшли жити в наш будинок.
А нещодавно я дізналась от що. Мій син вирішив, що дітям дружини від першого шлюбу треба жити з ними.
– Я бачу, як Марина страждає, що діти окремо від неї, – сказав мені якось Станіслав, – а у нас місце є. Навіть кожному по кімнаті зможемо виділити. Я теж непогано заробляю – всіх забезпечу. Тому будемо вирішувати, щоб забрати дітей до нас. Вони вже дорослі, їхнє слова в суді враховується, я думаю, що вони й самі захочуть переїхати до мами.
Я подивилась на нього з нерозумінням.
– Сину, навіщо це тобі? – Запитала я. – Так, діти Марини завжди залишаться її дітьми, вона їх любитиме – це нормально. Нехай приходять до нас, ночують – нічого не маю проти. Але навіщо руйнувати той устрій, до якого всі звикли? Врешті, у дітей також є рідний батько, який хоче, щоб діти були біля нього, він їх забезпечує. Це не твій обов’язок. У тебе з Мариною колись будуть спільні діти. От про них і турбуйся. А в цих є свій батько дітям навіщо цей стрес?
Та син твердо вирішив.
– Мамо, – сказав він, – це моє рішення й інакше я не можу. Мене мучить совість, що діти Марини живуть окремо від неї, а я можу зробити все для того, щоб вони були разом. Розумієш? Так, дружина не просить в мене про це, але я бачу, як би їй хотілось бачити своїх дітей щоранку, а не тільки вихідними.
– А як це вплине на дітей, ти подумав? – Запитала я. – Переїзд, зміна школи – це стрес для них.
Та на сина жодні аргументи не діють. Я вже не знаю, як до нього достукатись, аби він не наробив помилок, про які потім шкодуватимуть всі.
