ЩАСЛИВА ЧИ ПРОСТО ДУРНА?
Іру, тиху, непоказну дівчину, подруги кликали не інакше як “щаслива дурна”. Як таке може поєднуватись? Зараз усе зрозумієте.
Не встигла їй виповнитись двадцять, як подруга запросила у відпустку до Трускавця. Гори, повітря, житло безкоштовно — їхали до родичів тієї самої подруги. Там Іра й зустріла Олега — гарного підполковника, який знімав хату поруч. Чоловік з військовим минулим, що пройшов АТО, тепер обіймав посаду у військкоматі. У ньому відчувалась сила, твердість, впевненість. А ще — біль. Іра зрозуміла це, коли побачила на його спині старий, жахливий шрам. Наївно спитала:
— Це звідти?
Олег мовчки знизав плечима і пірнув у воду. Він не любив про це говорити.
Іра закохалась до запаморочення. Віддалась йому одразу, як тільки він захотів. У відповідь він, усміхнувшись, сказав:
— Ну, тепер доведеться одружуватись.
Іру не збентежило, що слів про кохання не пролунало. Їй здавалось — ось воно, справжнє щастя.
Олег був старший за неї на 17 років і взяв усе під свій контроль: весілля без сукень і лімузинів, просто розписались у його місті. Мовляв, дорослі ми вже для цих ігор. Та й до того ж… у нього все це вже було. Виявилось, він удівець із восьмирічною донькою.
Для Іри це було ударом, але вона вирішила — кохання важливіше. І залишилась. Дівчинка, Настя, була забута й нікому непотрібна, метушилась між бабусями. Спочатку Іра просто жалувала її, але потім, почувши з вулиці:
— Мамо! — ледь не розплакалась. І усиновила Настю.
В Іри за плечима були лише курси перукарки. Хотіла вчитися — Олег різко відрізав:
— Знайди салон і йди у декрет. Хочу сина.
Але вагітність так і не наставала. А може, справа була зовсім не в ній.
А потім грянуло: його підлеглий попався на хабарі, і хоча Олег був ні до чого, за армійською вертикаллю — винний завжди старший. Довелося звільнитись “через здоров’я”. Пенсія була непогана, але чоловіка це знищило. Він замкнувся вдома, перестав приносити гроші, кожен день — друзі й пляшки. Через рік-два Іра зрозуміла: чоловік стає тінню себе. Він не працював, не допомагав, навіть їжу не купував, а з холодильника їв лише те, що йому подобалося.
Коли настало літо, Іра з Настею поїхали до Трускавця. За два тижні все стало ясно: треба йти.
— Ти ж моя мама, — сказала їй Настя.
Іра кивнула.
Олег влаштував сцену:
— Так я на тебе Настю повішу!
Дізнавшись, що рішення вже прийняте, плюнув:
— Дура ти, Іро.
Вона повернулася в рідне місто, до батьків. Тим, звісно, хотілося онуків по крові, але й Настю прийняли. Дівчинка пішла до школи, Іра знову стригла людей. Одного разу зайшов чоловік з просіЧоловік з просіччю в волоссі, чемний і лагідний, залишив чайові, а ввечері того ж дня — букет квітів.
