**”Шерсть на тарілці: як сварка про кота зруйнувала кохання”**
– Ігоре, я тебе в останнє прошу! Зміни тему! Ти ж обіцяв, що більше не будеш погано говорити про мого сина! – Марія намагалася стримуватися, але голос уже тремтів.
– Та я ж не погано, а правду кажу! – відгризнувся Ігор. – Він сидить у тебе на шиї, а ти тільки ним милуєшся. Невже не бачиш, що вирощуєш неробу?
– Кажу вдруге: розмова закінчена! – ледь не крикнула Марія. – Мій син – студент. Поки вчиться, я його утримуватиму. Твоєї згоди не треба!
– Тобто моя думка взагалі нічого не варта? – обурився Ігор. – Ти готова слухати тільки солодкі слівця? Ні, дорога, доведеться зі мною рахуватися!
– Не доведеться! – відрізала Марія. – Якщо не замовкнеш, зараз же піду. Знову! Два тижні тому ти клявся, що більше не підніматимемо цю тему. Забув?
– Пам’ятаю! – гаркнув Ігор. – Та як мовчати, коли він так себе поводить? Ти для нього останню сорочку продаси, а він навіть не цінить!
– Хто тобі сказав, що не цінить? – Марію затрусило від злості. – Олесь мене любить і дякує за все. Мовчи, сказала! Кінець розмови!
Вона розвернулася й пішла на кухню, щоб трохи заспокоїтися. Але Ігор, розпалений обуренням, пішов за нею.
– Маріє, ти навіть слухати мене не хочеш? – його голос звучав майже благально. – Я ж заслужив хоча б це!
– Спочатку вирости дитину, а потім розповідатимеш! – відсікла вона. – Твої слова – пусті балачки заздрісника!
У Ігоря була донька від першого шлюбу, але він не бачив її вісім років – мати вивезла дівчинку до іншого міста, коли тій було лише два роки.
– Заздрісника? – Ігор навіть остолопів. – Думаєш, я заздрю твоєму ледащові? Оце дурниця!
– Звісно, заздриш! – кинула Марія. – Йому всього двадцять, а в нього є все, чого в тебе нема!
– Отак от: матуся знімає квартиру й щодня кидає гроші на картку? І я маю цьому заздрити? – з їдкою усмішкою спитав Ігор.
– Мабуть, так! – парирувала Марія. – Інакше навіщо ти завівся?
– Я просто намагаюся пояснити, що ти його зіпсувала! – не вгамувався він.
– Хочу й псую! Він – мій єдиний син, і я можу собі це дозволити! – відрізала Марія.
– Ну звісно, адже ти ж мільйонерка! – знісмикував Ігор.
Сварка почалася зовсім не з цього. Марія сама не зрозуміла, як вони знову дійшли до розмови про Олеся. Все було так мирно: вони сиділи перед телевізором, дивилися рекламу. Йшов ролик про масажне крісло. Ігор спалахнув ідеєю купити таке саме, навіть знайшов модель за гарною ціною.
Марія не заперечувала, але нагадала:
– Давай не зараз, а трохи пізніше. Я ж просила поки що уникати великих витрат, поки не виплатять зарплату. Можливо, доведеться в тебе позичити.
Вона ніколи не просила в Ігоря грошей. Зарплату їй затримували рідко, але зараз був саме такий випадок. Марія працювала віддалено, з дому виходила лише до магазину. Цілими днями вона сиділа за ноутбуком, щось друкувала, перевіряла, але за це добре платили – у півтора рази більше, ніж Ігорю. Не мільйони, але на оренду, їжу та допомогу синові вистачало.
– Маріє, тобі не здається, що якщо грошей не вистачає, то дехто міг би знайти підробіток? – з натяком спитав Ігор.
– Ти про Олеся? – насупилася вона. – Я ж казала: я проти. Я відправила його вчитися, а не кричати «Вільна каса»!
– Він чоловік! Повинен розуміти, що гроші не з повітря беруться! – обурився Ігор.
– Він і без тебе це розуміє! – відчепилася Марія.
– Нічо він не розуміє, поки ти йому все на тарілочці подаєш! – не вгамувався Ігор.
– Це не твоя справа! Годі! Ти мене доста! – викрикнула Марія.
Сварка тривала ще добрих півгодини, поки не стихла. Марія, намагаючись згладити напругу, пішла на кухню, заварила чай і зробила бутерброди.
– Частуйся, – сказала вона, підсуваючи тарілку.
Ігор скривився і відсунув її.
– Не хочу… – почав він, але раптом помітив щось. – Дивись! Шерсть на тарілці! Твій кіт мене бісить! Чому так багато шерсті? Ти взагалі не прибираєш?
– Я прибираю двічі на тиждень! Частіше не встигаю! – відповіІгор дивився на пусту квартиру, де лише котяча шерсть на підлозі нагадувала про те, що колись тут було щось більше, ніж самотність та гіркі слова, які вже не забрати назад.
