ЩАСЛИВА ЧИ ПРОСТО ДУРНА?
Іру, тиху, непоказну дівчину, подруги називали не інакше як «щаслива дурня». Як таке може поєднуватись? Зараз усе зрозумієте.
Не встигла їй випovнитись двадцять, як подруга запросила у відпустку до Трускавця. Гори, свіже повіття, житло безкоштовно — їхали до родичів тієї самої подруги. Там Іра й зустріла Олега — гарного підполковника, який орендував хатинку поруч. Чоловік з військовим минулим, що пройшов АТО, тепер обіймав посаду у військкоматі. У ньому відчувалися сила, рішучість, впевненість. А ще — біль. Це Іра зрозуміла, коли побачила на його спині старий, страшний шрам. Наївно запитала:
— Це звідти?
Олег мовчки знизав плечима і занурився у воду. Він не любив про це говорити.
Іра закохалася до запаморочення. Віддалась йому одразу, як тільки він захотів. У відповідь він, усміхнувшись, промовив:
— Ну, тепер доведеться одружуватись.
Іру не збентежило, що слів про кохання не пролунало. Їй здавалося — ось воно, справжнє щастя.
Олег був старший за неї на 17 років і взяв усе під свій контроль: весілля без сукні та лімузина, просто розписалися у його місті. Мовляв, дорослі ми вже для цих ігор. Та й до того ж… у нього все це вже було. Виявилось, він удівець із восьмирічною донькою.
Для Іри це було ударом, але вона вирішила — кохання важливіше. І залишилась. Дівчинка, Марійка, була запущена й нікому не потрібна, метушилася між бабусями. Спочатку Іра просто жала її, але потім, почувши з вулиці:
— Мамо! — ледь не розплакалась. І усиновила Марійку.
У Іри за плечима були лише курси перукарки. Хотіла вчитися далі — Олег різко відрізав:
— Знайди салон та йди у декрет. Хочу сина.
Але вагітність так і не наставала. А можливо, справа була зовсім не в ній.
Потім грянуло: його підлеглий попався на хабарі, і хоча Олег був ні до чого, за армійською вертикаллю — винен завжди старший. Прийшлося звільнитися «за станом здоров’я». Пенсія була непогана, але це знищило чоловіка. Він замкнувся вдома, перестав приносити гроші, щодня — друзі й пляшки. Через рік-два Іра зрозуміла: чоловік перетворюється на тінь себе. Він не працював, не допомагав, навіть їжу не купував, а з холодильника їв лише те, що йому подобалося.
Коли настало літо, Іра з Марійкою поїхали до Трускавця. За два тижні все стало зрозуміло: треба йти.
— Ти ж моя мама, — сказала їй Марійка.
Іра кивнула.
Олег влаштував сцену:
— То я на тебе Марійку повішу!
Дізнавшись, що рішення вже прийняте, плюнув:
— Дурна ти, Іро.
Вона повернулася у рідне місто, до батьків. Тим, звісно, хотілося онуків за кров’ю, але й Марійку прийняли. ДАле тепер, сидячи в саду біля свого нового будинку, де дзвеніли сміхи трьох діточок, Іра усміхалася, знаючи, що її щастя — це не випадковість, а вибір.
