**Щоденник одного обдуреного чоловіка: як я влаштував цирк у домі своєї тещі**
Мар’ян — мій поки що законний чоловік — родом не звідси. Колись його направили на строкову службу в наше місто. Відслужив, а додому не поїхав. Залишився тут. Спочатку жив із дівчиною, з якою познайомився в армії. Але в них нічого не вийшло — розійшлися. Мар’ян зняв квартиру, влаштувався на підробіток, а рідні, які кликали його додому — мати, двоє старших братів і сестра — так і не переконали.
Ми з Мар’яном познайомилися сім років тому. Тоді я жила з літньою мамою — я пізня дитина, і залишити її саму не могла за жодних обставин. Мар’ян із цим погодився і переїхав до нас. Мама, правда, одразу відмовила йому у реєстрації. Так він і жив у нас — з пропискою в іншому місті.
У мене є донька від першого шлюбу, Оленка, зараз їй девʼять. Ми з Мар’яном просто розписалися — без весілля, без гостей. На той момент у нього були проблеми зі здоров’ям, він не працював, і святкування було марним. А я працювала, інколи майже без вихідних — графік «два через два» швидше став «сім через нуль».
Мар’ян тим часом сидів вдома і робив ремонт. Ми з мамою давали йому гроші — з її пенсії та моєї зарплати. Він клеїв шпалери, міняв плитку, двері, переклав сантехніку. Натяжну стелю робили майстри, а решту — все його руками. З мамою у нього були спокійні стосунки — не сварилися, не конфліктували. Жив він у одній кімнаті, мама — з онукою, а я, як і слід, на роботі.
Окрім зарплати, я отримувала аліменти від колишнього чоловіка. Ці гроші йшли тільки на Оленку: їжа, одяг, школа, гуртки, трохи відкладала на майбутнє — на житло чи навчання. Батько дитини не жадібний, допомагає стабільно. Мар’ян із донькою майже не спілкувався. І я на цьому не наполягала — у Оленки є батько, який бере участь у її житті.
Спільних дітей у нас із Мар’яном не було. Я не хотіла.
А тепер до суті.
Місяць тому Мар’ян — на той момент вже як півроку працював — звечора зібрався кудись. Я запитала:
— Куди?
— Сестра з племінником приїжджають. Треба зустріти.
Ну, думаю, зустріне — і поїдуть вони в готель чи до знайомих. Але не тут-то було. За годину він повів у квартиру біляву жінку років сорока з підлітком. Вона представилася:
— Мене звати Ганна, це мій син Дмитро.
Мар’ян, ніби нічого незвичайного, запросив їх:
— Заходьте, влаштовуйтесь, — і пішов за валізами.
Я застигла на місці. Посадила «гостей» пити чай і пішла до Мар’яна розбиратися. Він спокійно заявив:
— Ганну кинув чоловік, їй ніде жити. Я привів їх до нас.
— Чудово. А мене спитати не треба було? Це — квартира мами. Де вони спатимуть?
У нього вже все було вирішено: я з донькою переїжджаю до мами в її кімнату, підліток — у кімнату Оленки, а «сестра» Ганна — з ним. Ось так. Ми посварилися. Я запропонувала логічний варіант — нехай мати із сином живуть удвох в одній кімнаті, але Мар’ян стояв на своєму.
Мама була в шоці. Сказала прямо: максимум пару днів. І нагадала Мар’яну:
— Ти забув, хто тут господиня? Хоча б запитав.
На що той вибухнув:
— Я з цієї халупи конфетку зробив! Будете лізти — подам до суду, вимагатиму частку в квартирі!
У мами піднявся тиск. Я вступила в перепалку, але він лише погрожував:
— Хочеш — зараз шпалери здеру, плитку поб’ю!
Ночували ми з Оленкою в кімнаті мами, а Мар’ян спав із «сестрою». Мене трясло від цієї ситуації.
Вранці, поки він спав, я залізла у соцмережі. Зареєструвалася і почала шукати його сестру — по прізвищу, яке він одного разу згадував. Знайшла. Справжня Ганна — брюнетка, 35 років, синові 14, і вся сторінка у статусах: «Люблю чоловіка», «Щаслива сім’я»… А хто тоді ця білявка?
Очевидно — коханка. І я остаточно все зрозуміла. Першою реакцією було влаштувати сцену, але я стрималася. Доньку відправила до шкЯ вийшов на ґанок, глибоко вдихнув свіжого повітря і зрозумів, що найкращий спосіб позбавитись цирку – це просто закрити за ним двері назавжди.
