Мій тепер уже колишній чоловік родом з іншого міста. Дуже давно його відправили до нас на строкову службу. Після армії він не повернувся додому, а залишився тут. Тоді він почав зустрічатися з дівчиною, з якою познайомився під час служби.
Але у них не вийшло — розійшлися. Андрій зняв квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали — там жили його мама, два брати й сестра, всі старші за нього, але він не поїхав.
Ми з Андрієм познайомилися сім років тому. У мене — стара мама, я — пізня дитина. І залишити маму я ніяк не могла. Андрій із цим погодився і переїхав до нас. У проханні про реєстрацію мама йому відмовила. Так він і жив із непостійною пропискою.
Окрім мами, у мене є донька від першого шлюбу — Олеся, або Леся, як ми її кликаємо. Зараз їй дев’ять.
Через рік спільного життя ми офіційно оформили шлюб — просто розписалися. У Андрія тоді були проблеми із здоров’ям, тому він не працював. Грошей на весілля не було, та й розкоші нам не були потрібні.
Поки Андрій сидів вдома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою — вона з пенсії, я із зарплати — давали йому гроші на будматеріали, а він усе переклеював і перекладав своїми руками. Змінив шпалери, міжкімнатні двері, переклав плитку на кухні й у санвузлі — він у нас суміщений. Додатково зробили натяжну стелю, але цим займалися майстри.
Мама з Андрієм ладнали, причин для сварки не було. Андрій — у одній кімнаті, мама — із онукою ввечері та вихідні. Я працювала за графіком два через два, але вихідні були рідкі — брала зміни, щоб прогодувати сім’ю.
Окрім зарплати, у мене був інший дохід — аліменти. Але ці гроші йшли лише на доньку. Частина — на поточні витрати: одяг, садочок, потім школа, форма, підручники та гуртки. Іншу частину я відкладала на майбутнє Олесі — на навчання чи невелике житло. Колишній чоловік не жадібничав, тому до її повноліття мали накопичитися кошти.
Слід сказати, що Андрій майже не спілкувався із Лесею. Я нікля не перекладала свою дитину на нинішнього чоловіка. У неї є свій тато, який проводить із нею час. Тому я не наполягала на їхньому зближенні.
Ось, власне, і вся передісторія. Спільних дітей у нас нема — я не хотіла.
Місяць тому трапилася ситуація. Андрій (він влаштувався на роботу півроку тому) ввечері зібрався кудись. На моє запитання — куди, відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, вони зупинилися у знайомих чи зняли готель. Уявити, що Андрій привезе їх до нас, я не могла. Але він привіз.
За ним у квартиру увійшла білява жінка років сорока з юнаком 18–19 років і сказала:
— Я — Надія, це — Богдан, мій син.
Андрій, ніби так і треба, запросив їх у кімнату, а сам вийшов до машини за валізами.
Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка на розмову.
— Надю кинув чоловік. Їй ніде жити, я запросив її до нас, — поставив мене перед фактом Андрій.
— Чому ти не запитав моєї думки? Це — мамина квартира, треба було й із нею порадитися. До того ж, де вони житимуть?
У Андрія все виявилося просто. У мами — трьохкімнатна квартира. В одній кімнаті — мама, у другій — ми з Андрієм, у третій — Олеся. Отже, я маю переїхати до мами разом із донькою. У кімнаті Олесі поселиться Богдан, а Надія житиме з Андрієм.
Ми посварилися. Чому Богдан не може жити з матір’ю у кімнаті доньки? Але Андрій стояв на своєму.
Мама не зраділа гостям. Вона чітко сказала, що вони тут — максимум на пару днів, не більше. Також вона висловила Андрію своє незадоволення: «Треба було запитати, чи я вже не господиня?» Андрій почав обурюватися:
— Та я з вашого занедбаного житла цукерку зробив! Якщо будете вилазити — піду до суду, щоб мені виділили частку!
Мама була в шоці, у неї навіть тиск підскочив. Я почала сперечатися з чоловіком, але він наполіг на своєму, погрожуючи влаштувати погром — збити плитку і зірвати шпалери.
Ми з мамою та Олесею ночували разом. Богдан спав у кімнаті доньки, а Андрій — із «сестрою», як і хотів. Ситуація мене вразила. Скільки років сидіти вдома без роботи, а тепер уявити себе великим господарем — просто жах.
Вранці, поки Андрій спав, я знайшла в соцмережі (спеціально зареєструвалася, раніше не користувалася) його справжню сестру — Надію. Ім’я, прізвище, ім’я дитини — все збігалося. Але люди — різні. Надія, справжня сестра Андрія, — 35-річна брюнетка, мати 14-річного Богдана. І всі її пости — «Люблю чоловіка», «Щаслива сім’я» тощо. Питання — кого привіз мій чоловік? Висновок напрошувався сам — коханку.
Тут я остаточно вибухнула. Першим поривом було влаштувати сцену. Але я холоднокровноЯ вигнала його раз і назавжди, а потім усміхнулася, усвідомивши, що найкращі рішенни часто приходить після найважчих випробувань.
